"Помаранчева" влада, ідучи, залишила новому Президентові й новому уряду воістину катастрофічний спадок. Система органів влади в країні слабка і розбалансована як ніколи. Не залишилося ні сліду від того запасу міцності економіки, накопиченого в роки, коли Україну за її рекордні темпи економічного зростання називали "східноєвропейським тигром".

Країна балансує на межі дефолту.

Сьогодні Україна, як ніколи раніше, вразлива перед дією зовнішніх чинників. Особливо критичною є залежність від зовнішніх джерел позик. Позиції країни на зовнішній арені послабли до неприпустимого рівня.

Відео дня

У цій ситуації перед нашою зовнішньополітичною службою стоятимуть важкі за змістом завдання. Міністрові закордонних справ тут не позаздриш.

Є сфери, де стан справ можна виправити негайно, шляхом підвищення вимогливості і виконавчої дисципліни. Світ втомився від того, як Україна веде справи на міжнародній арені. Втомився від масових невиконаних обіцянок. Від зловживань зовнішньополітичними подіями у внутрішніх цілях. Від постійних порушень дипломатичного протоколу, етикету, що стали нормою, і нарешті, простої ввічливості.

Не сумніваюся, що новим президентом ці неподобства будуть виправлені дуже швидко.

Проте більшість проблем не вдасться виправиити самим посиленням виконавської дисципліни. Потрібна політична воля для реформування зовнішньополітичного курсу країни.

У чому полягає головна причина поразок зовнішньої політики епохи Ющенка? Відповідь однозначна – вона полягає в помилковому виборі стратегії відносин з Росією.

Чому практично жодна із зовнішньополітичних цілей, які ставив перед собою Ющенко, не була досягнута?

Чому Україна не тільки не стала членом НАТО, але навіть не одержала ПДЧ? Чому світ не визнав Голодомор геноцидом?

Чому Президент європейської країни став в останні пару років фактично персоною нон-грата не тільки в Москві, а й у більшості західних столиць?

У чому причина катастрофічного падіння довіри до Києва у сфері енергетики і чому європейські країни одна за одною дружно дають добро на прокладку обхідних газопроводів?

Чому Президент, при всіх титанічних зусиллях МЗС, не удостоївся навіть символічного рукостискання з боку Барака Обами?

Чому єдиним побажанням ключових країн Євросоюзу до нового президента України, вустами держсекретарів МЗС Великобританії, Франції і Німеччини в січні ц.р., стало побажання нормалізації відносин з Росією?

Відповідь ясна і визнається всіма: розв`язана Ющенком політика "холодної війни" у відносинах з Росією не тільки знаходиться у кричущій суперечності з національними інтересами України, а й значно перевищила поріг толерантності з боку наших західних партнерів, була визнана ними неадекватною, такою, що не відповідає міжнародним реаліям.

У кількісних показниках ці втрати вимірюються мільярдами доларів.

Новообраний президент України ставить перед собою вельми амбітні зовнішньополітичні завдання. Як і під час минулого президентства, здійсненність поставлених завдань буде переважно зумовлена правильним вибором стратегії відносин з Російською Федерацією. Ці відносини можуть стати тим важелем, узявшись за який можна буде витягнути з болота проблем всю українську зовнішню політику.

Сьогодні є всі передумови для нормалізації цих відносин. Але є і якнайглибша криза довіри, що сформувалася за останні роки, яку не подолати самими публічними заявами. Наші партнери давно не вірять українським політикам, які у минулому заявляли одне, а робили діаметрально протилежне. Обіцянки будуть, як ніколи раніше, піддаватися жорсткій перевірці практикою.

Сьогодні діалог з Росією може йти тільки у форматі взаємного врахування побажань сторін і неухильного виконання досягнутих домовленостей.

І треба чітко усвідомлювати: навчені гірким досвідом минулих п`яти років, європейські столиці пильно вивчатимуть всі аспекти українсько-російських відносин, завчасно страхуватимуться від усіляких чинників ризику, що можуть виникнути в діалозі Києва і Москви.

В Україні останні роки непропорційно велика увага прикута до дебатів про шляхи забезпечення національної безпеки країни. Дебатується переважно питання вступу - невступу до НАТО, а аргументи базуються на міфі про нібито існуванні серйозної зовнішньої військової загрози для безпеки країни.

Міф цей вдрузки розбила президентська кампанія. ЖОДНОГО разу впродовж цієї кампанії не обговорювалися питання зовнішньої військової загрози Україні. Єдиний кандидат, який включив у програму тезу про членство в НАТО, одержав 0,22% голосів. Вибори показали: українці не відчувають анінайменшої зовнішньої військової загрози ні з якої сторони.

Сьогодні в Україні питання про членство в НАТО фактично зняте з порядку денного політичного дискурсу.

Але наївно вважати, що проблема буде знята, якщо про неї просто припинити говорити. Адже законодавчо і на практиці підготовка до членства в НАТО продовжує залишатися достатньо серйозним сегментом і зовнішньої політики, і діяльності уряду країни.

Це ситуація шизофренічного роздвоєння. І це роздвоєння паралізуватиме свідомість держслужбовців, які чудово знають програми політичних сил, котрі брали участь у виборах, і водночас офіційно зв`язані прийнятими в останні роки юридично обов`язковими документами.

Україна не може вирішувати нагальні питання свого розвитку, не внісши змін до законодавства, і зокрема, в Закон України про основи національної безпеки, який на сьогодні застарів і більш не відображає наявних реалій. Необхідне законодавче закріплення фактично існуючого з моменту незалежності позаблокового статусу України, як про це неодноразово казав обраний Президент України Віктор Янукович.

І якщо є ще які-небудь сумніви в доцільності цього кроку, всі крапки над "і" розставило б проведення референдуму з цих питань.

Два слова про ставлення до Європи. Для правильної побудови європейської політики нам треба звільнитися від ідеалістичного ставлення до ЄС як до ідейного моноліту, як до союзу рівних партнерів. Є країни, які переважно спонсорують економічний розвиток інших, є країни – "локомотиви" політичної інтеграції, а є і країни - переважно "споживачі" виробленої Євросоюзом "додаткової вартості", – в усіх сенсах. Пріоритетність відносин з різними групами країн ЄС повинна, природно, для нас бути різною.

Необхідно позбавитися запопадливого ствлення до брюссельської бюрократії, від якої насправді залежить рішення доволі обмеженої кількості життєво важливих для України питань. Навіть прогрес у ключовому для українських громадян питанні безвізового режиму залежить не від Брюсселя, а безпосередньо від двосторонніх відносин України з країнами ЄС. Тому європейська політика України має грунтуватися на двосторонніх відносинах, в першу чергу – з ключовими, політично найвагомішими державами.

Анатолій Орел, генеральний директор Центру міжнародних і порівняльних досліджень, колишній начальник головного управління зовнішньої політики (Адміністрації Президента Л.Кучми)