Ще й трьох днів не минуло з моменту інавгурації Януковича, як на Банковій запанував чужий дух… Точніше, почало пахтіти чимось таким підлабузницько-промосковським, таким, що вже майже вивітрили зі столичних пагорбів, у тому числі й вітрами Помаранчевої революції.
Я не знаю достеменно, які справи чинилися в Секретаріаті президента часів Ющенка. Але я переконана – робочою мовою Секретаріату Ющенка була українська. Саме державною мовою проводилися наради й давались інтерв’ю, українською спілкувались і тоді, коли софіти й камери вимкнено, і тоді, коли просто відбувалося спілкування між собою. І президент, і керівник його Секретаріату, і перший заступник керівника, і всі на решта на всіх службових щаблях, розмовляли українською. Президент і його держава Україна розмовляли між собою однією, рідною, мовою.
І так само я тепер переконана, що в Адміністрації президента Януковича робочою мовою стає чи вже стала мова іноземна, російська. І не лише в побутових розмовах між чиновниками, а й, що найгірше, російська стала мовою офіційного спілкування керівників АП України не лише між собою, а й з пресою, і отже, з народом. Неприпустимо – новий президент України, вустами своїх апаратників, почав розмовляти зі своєю державою чужою мовою, як іноземець, варяг, покликаний на царювання!
Що ж ми побачили й почули вже в перші дні президентства Януковича? Чому так раптово спливла аналогія з московською Адміністрацією?
Форма висвітлення діяльності нового президента на ТБ викликала досить чіткі відчуття про кальку з кремлівського «оригіналу». Пам’ятаєте російські телеканали? Кабінет президента Мєдвєдєва (раніше – Путіна), на задньому плані великий стіл, на передньому – приставлений до нього маленький, за яким глава держави слухає звіт якогось чиновника про проблеми й досягнення. Кілька знакових фраз з обох боків, і в електорату має скластися враження про найвищу турботу... Тобто не просто треба донести, що президент дбає про країну, а показати наочно, у який саме спосіб він це робить. Щось раніше я таких телекартинок у нас не пригадую.
Перші укази нового президента теж викликають питання. Принаймні щодо їхньої грамотності. Ось текст указу на сайті АП про висловлення співчуття з приводу смерті історика Дашкевича (до речі, Дашкевич - один з засновників Центру досліджень визвольного руху, член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»).
Указ не налічує й десятка рядків, а вже викликає з зауваження мовного питання:
«Президент України висловив жаль з приводу смерті Ярослава Дашкевича
Президент України Віктор Янукович висловив щирий жаль (тобто співчуття – Авт.) з приводу смерті всесвітньо відомого історика Ярослава Дашкевича…»
Оцей «жаль» та деякі інші недоречності свідчать про те, що писався текст указу російською (може з московських зразків), а потім його перегнали через автоперекладач.
До речі, на самому президентському сайті збереглися укази Ющенка про висловлення ним саме «співчуття» з приводу смерті того чи іншого діяча. Принаймні, шаблончик могли б використати! До речі, мовні проколи й у інших текстах лише підтверджують сумнівність щодо їх українського походження.
Ідемо далі. Указ - це лише папірець, а що ж люди?
Уже перші свою публічні виступи керівників Адміністрації президента України виголосили російською мовою. Не знаю, може це відгомін того, що свою першу невеличку промову після другого туру виборів, уже приймаючи вітання як обраний президент, Янукович зопалу теж виголосив російською? Невже з обранням Януковича так швидко “відібрало мову” в нової політичної еліти?
П’ятниця, наступний день після інавгурації… Повечерявши, країна вмикає “Велику політику”, щоб послухати нових високопосадовців. І що ж чує нація? Вона чує перший публічний виступ нового першого заступника глави АП Ірини Акімової, який вона впродовж усієї програми виголошує... російською мовою (щоправда, з непереборним сильним донецьким акцентом). І це державний службовець дуже високого рангу.
Але ще більше мене вразило, що з восьми, здається, журналістів, які були присутні при цьому, лише один поставив запитання українською. Але, пані Ірина й тут не схибила – відповіла по-донецьки. Дивно, чому керівники відомих видань не висловили свого здивування й прямо не запитали Акімову про мову спілкування? Може, вона нею не володіє?
Пані Ірино, не забувайте, що ви український державний службовець і зі своїми громадянами маєте розмовляти українською.
Що ж до Миколи Азарова, який претендує на посаду прем’єр-міністра, то тут узагалі кепські справи. Чи не краще було б і для країни, і для самого Азарова з причини неволодіння літературною мовою відмовитися від цієї посади?
У неділю й сам новий керівник Адміністрації президента Сергій Льовочкін дав перше велике телеінтерв’ю українському телеканалу російською мовою (хоча й, звісно, з сильним українським акцентом). Може, і йому тяжко дається літературна мова? Але ж, начебто, ще молодий, мізки мають схоплювати такі речі на ходу…
Принагідно хочу звернутися до нашої преси. Шановні журналісти, ставте чиновникам запитання українською і вимагайте від держслужбовців відповідати на них державною мовою! Мені незрозуміло, чому офіціоз уже виголошується іноземною мовою, а преса сприймає це як належне й навіть не протестує.
Хочу також звернутися до чиновників… Мені дуже не подобається неповага до мене як до громадянина. Якщо ви, досягши певного статусу, досі не вивчили мову своєї держави, - це справа погана, але її можна виправити. Певно, складно вчити мову, але ви намагайтеся. Це складно, але цілком можливо. Я навіть рецепт знаю - просто треба розмовляти українською. А найвищій шик – навіть спробувати думати українською!
До речі, я свідомо не акцентую на тому, ЩО САМЕ казали високі чиновники, коли чужою мовою намагалися пояснити мені, що вони хочуть зробити в моїй країні. Показуючи кусень хліба з салом, вони пропонують нам забути про державність, волю, незалежність. Зараз дуже небезпечний момент, коли країна ледве набула певних обрисів Держави, і раптом - усе може «обтулитися». Оцього “обнулення” й не можна допустити.
Просто хочу застерегти нову владу: найвищий посадовець, який розмовляє зі своєю державою чужою мовою ризикує тим, що держава не почує і не зрозуміє його. Водночас, не знаючи, не вживаючи в повсякденні державну мову, чиновник навряд чи зрозуміє проблеми й потреби нації. Вони так і співіснуватимуть у паралельних світах, створюючи кожен для себе свою країну, а коли їх шляхи раптом перетинатимуться, то з подивом і нерозумінням, поглянувши одне на одного, знову розбігатимуться по своїх кутках. Чужі одне одному і байдужі одне до одного. І так - до найближчих виборів. Чи революції?..
Тетяна М., Київ
