Паралельно з процесом монополізації влади Партією регіонів Юлія Тимошенко намагається монополізувати опозицію. Зрештою, опозиція – це теж елемент владної системи, який обіцяє не лише самі неприємності. 3 березня, у той день, коли більшість депутатів, забезпечена додатковими «тушками» з фракцій БЮТ та НУ-НС, висловила недовіру уряду Тимошенко, Юлія Володимирівна уже анонсувала «єдину демократичну опозицію». Природно, на чолі з самою собою. Часу Тимошенко даремно не втрачала. Наступний крок був зроблений учора, на мітингу з приводу 196-тої річниці від дня народження Тараса Шевченка в Києві за участю близько чотирьох тисяч учасників, який було голосно названо «вічем».

Тут Юлію Тимошенко було обрано лідером «об`єднаної демократичної опозиції». Як водиться серед українських демократів, одностайно. У резолюції віча проголошено благородні цілі, які, втім, викликали стійке відчуття дежавю: захист національних інтересів України, європейської орієнтації, української мови. А також «соціально орієнтована ринкова економіка», «ГТС – українська» та інші елементи традиційного «дорожнього набору» вітчизняного націонал-демократа.

У резолюції також зазначається, що до опозиції ввійдуть усі громадські та політичні сили, що відстоюватимуть національні інтереси. Поки що «всі сили» являють собою (крім партії «Батьківщина») УСДП та ПРП (які й так входять до БЮТ), Народний рух України, Народну самооборону, Християнсько-демократичний союз і Партію захисників вітчизни. Як для піар-заходу, то цілком пристойно. Народу для телекартинки було достатньо, синхрони Тимошенко, як завжди, вибивали сльозу з виборця. Хіба що враження було трохи зіпсоване тим, що Тимошенко приїхала на мітинг з урядовим кортежем, хоча її соратники раніше обіцяли, що вона не користуватиметься ні урядовими авто, ні охороною.

Відео дня

А от у практичному плані наявний перелік «громадських та політичних сил» не справляє особливого враження. Рух під проводом Тарасюка, здається, на очах втрачає залишки політичного впливу й організаційних структур і перетворюється на главу в підручниках із новітньої історії України (нехай би спробував відомий політолог Олексій Гарань захистити докторську дисертацію на матеріалі сьогоднішнього НРУ!) Після звільнення Юрія Луценка з посади міністра МВС «Народна самооборона» втратила ту основу, на якій вона зберігала якусь дієвість протягом останніх років – опертя на центральні та регіональні органи МВС. ПРП без Віктора Пинзеника – це вже не та ПРП. При всій повазі до Сергія Терьохіна або Сергія Соболєва. Про ХДС та Партію захисників вітчизни промовчимо. Для ясності.

Ті політики, котрі позиціонуються як демократи й мають більш-менш реальний рейтинг, а отже, і політичний вплив, учора на вічі біля пам’ятника Шевченкові помічені не були. Ні Сергій Тігіпко (з ним сьогодні ніби все стало зрозуміло, іде віце-прем’єром в уряд Азарова), ні Арсеній Яценюк (той заявив, що створить власний опозиційний тіньовий уряд). Не було помічено і багатьох політиків-демократів другого ряду, які теж могли б придатися ЮВТ в такій непростій ситуації – зокрема, В’ячеслава Кириленка, Анатолія Гриценка, Миколи Катеринчука (УНП Юрія Костенка, схоже, перейшла в розряд «тушок»).

Чесно кажучи, така «об’єднана демократична опозиція», яка зібралася навколо Юлії Тимошенко, є явищем радше символічним. От і виходить, що в реальності «опозиція – це вона». І «вона – це опозиція». І на цю опозицію цілком пошириться той принцип моноцентричності, який діє і в самому БЮТ. Нехай читач спробує згадати бодай одного справді яскравого спікера-бютівця. Виступи депутатів фракції БЮТ більше схожі на бек-вокал, інформаційний супровід месиджів Юлії Володимирівни.

Безумовно, у такій організації політичної роботи є свої плюси: ніхто й ніщо не затуляє блиску «ясного сонечка». Єдина й неповторна лідерка БЮТ, а тепер і «єдиної демократичної опозиції», виступає безперешкодно в усій красі свого непересічного акторського таланту.

Але, з іншого боку, у такій схемі криються великі політичні ризики, які можуть у недалекому майбутньому дуже дорого коштувати Юлії Тимошенко. Перший дзвіночок пролунав на останніх виборах міського голови Києва. Виявилося, що мажоритарні вибори в Україні може вигравати лише особисто Юлія Тимошенко – і то не завжди, як продемонстрували президентські перегони. Її харизму неможливо делегувати жодному члену команди, навіть «залізному пастору» Турчинову. Поки на місцевих та парламентських виборах у нас діє пропорційна партійна система, це ще не трагедія. Вона працює. У масштабах всієї країни.

Але грізним для Тимошенко сигналом можуть стати сьогоднішні слова спікера Володимира Литвина про наміри переформатованої Верховної Ради модернізувати виборчу систему. Поряд зі змінами щодо строків повноважень мерів та місцевих рад, які необхідно вирівняти, ідеться і про запровадження мажоритарки на місцевих виборах. Литвин підтвердив, що під час зустрічі лідерів парламентських фракцій з президентом Віктором Януковичем 3 березня глава держави «висловив згоду з ними стосовно того, що на місцевих виборах має бути мажоритарна виборча система. До початку вересня належить прийняти ці зміни й оголосити вибори», - резюмував Литвин.

У мажоритарних округах не вийде прикритися портретом Тимошенко. Яскравих політиків, які зможуть брати округи на «інтерфейсі», у БЮТ майже не спостерігається. А грошей для тупої купівлі округів у цієї сили явно забракне, тим паче що багато спонсорів просто відійде вбік. Зате кошти є у «донів» - і їх буде ще більше, влада в наших умовах – непогана дійна корова. Та й досвід купівлі округів багатющий ще з початку 90-х років минулого століття.

Крім того, у штабі ПР серйозно обговорюється можливість повернення до змішаної системи на парламентських виборах 2012 року. Якщо буде зроблено і перше, і друге, представництво БЮТ у місцевих органах влади буде локалізоване в Західній Україні, а фракція в наступному складі ВР «схудне» мало не вдвічі.

І Юлія Тимошенко ризикує стати за фактом лише «одним з опозиціонерів»…

Микола Писарчук