Ліквідувавши добрих два десятки національних, координаційних та консультативних рад та робочих груп, які розплодив Віктор Ющенко, Президент Янукович і собі заходився коло «радотворчості». Щоправда, він не торкався, як його попередник, «функціонування ринку цінних паперів», програми «Зігрій любов’ю дитину» або сумнозвісного комплексу «Мистецький арсенал». Віктор Федорович своїм указом № 469/2010 створив Громадську гуманітарну раду як «консультативно-дорадчий орган при Президентові України».
Цілі створення «ГГР при Пр» виглядають вельми благородно: «врахування суспільно значущих інтересів у вирішенні найважливіших питань гуманітарного розвитку, підготовки пропозицій щодо забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина у сферах освіти, науки, культури і мистецтва, охорони здоров`я, інтелектуальної та творчої діяльності, впровадження системних реформ для досягнення відповідності європейським стандартам захисту таких прав».
Але українців давно відучили вірити навіть найчудовішим і найяскравішим словам. Моделюючи ті гуманітарні реформи, які готуватиме та проводитиме нова влада, експерти і просто небайдужі та мислячі люди скоріше виходитимуть з тих дій та заяв в гуманітарній сфері, які зробили її представники за короткий період свого владарювання.
Отже, за пунктами. У сфері освіти гуманітарний віце-прем’єр Володимир Семиноженко та міністр освіти та науки Дмитро Табачник почали з фактичного скасування незалежного тестування при вступі до вишів. Причому, приводи були дуже благовидними: всіх «задрали» пільговики з довідками про «чорнобильство», відсутність внутрішніх та зовнішніх органів та хорею Гантінгтона. То й скасували б пільги. Так ні, запровадили середній бал атестата (поновлення можливостей корупції в школах) та вступні іспити або співбесіди (поновлення можливостей корупції у вишах). І що ж далі буде в реформах? Повне і доконечне скасування ЗНО?
Мовна сфера. Тут ставиться наступна мета: «досягнення компромісу і консенсусу у питаннях формування та реалізації мовної політики». Президент Янукович визнав, що зробити російську другою державною поки що не вдасться. Немає 300 голосів у парламенті для внесення відповідних змін у Конституцію. Але як не опудалом, так тушкою (коаліційний процес довів, що цим принципом ПР користується досить уміло). У розмові з президентом РФ Дмітрієм Медведєвим Янукович щось таке сказав не надто артикульоване про Європейську хартію регіональних мов. Цей натяк розшифрувала перший заступник глави АП Ганна Герман (згідно з указом Януковича, секретар Громадської гуманітарної ради) у статті в «Дзеркалі тижня»: мовляв, нова ідеологія Української держави має бути заснована «на принципах широкої культурної автономії регіонів із правом обирати ту мову спілкування, яка відповідає потребам більшості його мешканців…»
Ось і маємо «тушкою» фактичну другу державну. Адже ніяких обмежень на сфери цього самого «спілкування» в різних регіонах не визначено. Та їх і не буде. Державні установи, навчальні заклади, правоохоронні структури тощо. І яка тоді різниця – «друга державна» чи «регіональна мова спілкування»? По всьому видати, саме таку мовну реформу з підміною понять нам і готують.
Тим часом одіозний міністр Табачник встиг скасувати державний екзамен з української мови для бакалаврів у вищих навчальних закладах і виступити за скасування обов`язкового дублювання іноземних фільмів українською мовою і обмеження мовлення російських каналів російською мовою на територію України. А новопризначене керівництво "Першого національного" телеканалу припинило переклад українською мовою російськомовних синхронів у новинах".
А те, що новий віце-президент НТКУ (міжнародний авантюрист) та новий головний редактор «Урядового кур’єра» (добротний профі) зовсім не знають української мови, блякне перед тим фактом, що державної мови практично не знає і прем’єр-міністр незалежної України.
«Запобігання проявам політичної некоректності, конфліктогенним та екстремістським тенденціям у суспільному житті». Класно звучить. Але Дмитро Володимирович Табачник так і не вибачився перед галичанами за те, що відмовив їм у праві зватися українцями (до речі, автор – корінний киянин, але за державу прикро). І це боротьба проти політичної некоректності і запобігання конфліктам?
Та й склад самої Громадської гуманітарної ради змушує замислитися над тим, чи здатна вона порадити Президентові щось корисне для України. Достатньо назвати автора поняття «Українорусь» Михайла Білецького або одного з ідеологів та організаторів сепаратистського з’їзду у Сєверодонецьку Петра Толочка (саме через його наявність у списку своєї згоди на входження у ГГР не дав відомий письменник Роман Лубківський). Очолює раду, між іншим, людина непересічної гуманітарної культури, любитель українського поета Чехова, Ганни Ахметової і Павла Безсмертного. Особисто.
Отже, рада з гуманітарних реформ є. А якими будуть ці гуманітарні реформи?
Микола Писарчук
