Після президентських виборів – 2010 Україна повністю опинилась в руках нової старої владної команди. Дивлячись на їхню різношерстість, задав собі запитання – що їх може об’єднувати, тримати в купі, окрім, звичайно, фінансового інтересу? Відповідь очевидна: усі вони орієнтовані в учорашній день, іншими словами – є ретроградами.
У передвиборчих промовах Януковича надто часто лунало слово «повернути». Повернути довіру людей, повернути економіку, повернути російську мову, повернути 5-бальне оцінювання в школи, повернути систему іспитів при вступі у вузи, повернути історію, повернути російську церкву, повернути союзну державу, повернути, повернути, повернути... Це означає, що Янукович та його команда не мають жодного прогресивного плану розвитку країни. Звісно, набагато простіше мавпувати минуле, аніж пропонувати щось нове.
А чи знає пан Янукович про існування філософського закону заперечення заперечення як одного з основних, що відбиває поступальність розвитку? На основі старої якості неодмінно має з’явитись нова. Усе існуюче концентрує в собі внутрішні суперечності, які наростають, загострюються і зрештою досягають такого стану, коли подальший розвиток в старих рамках є неможливим. Заперечення того старого, куди нас кличе нинішня влада, уже давно відбулося. На основі запереченого ми будуємо нову Українську державу, нове суспільство, нову економіку. Нова Україна шукає чільне місце у світі.
Для чого ж вдаватися до спроб повернутись у минуле, ставати на шлях регресу? Це – протиприродно. Це – шлях у нікуди.
Попередній президент був типовим модерністом. При всій своїй зовнішній неоковирності він не боявся новизни, відчував необхідність змін та брав на себе відповідальність за їх упровадження. Україні конче необхідно було продовжити прогресивний поступ. Натомість люди, не розібравшись у високих матеріях, обрали реакцію, яка ховається за ширмою соціального популізму.
Неважко передбачити, що чинитимуться вперті спроби повернути старе, заперечене, а нове витіснятиметься на маргінес. Здебільшого це будуть лише спроби, які так і залишаться на чиновницьких паперах, хоча дещо реакціонерам удасться й на ділі. Але загалом українське суспільство не сприйме руху назад, у минуле. Головною опорною силою супроти реакції виступатимуть інтелігенція та студенти, що ми бачимо вже на прикладі “антиТабачної” кампанії.
Дивлячись на уряд Януковича – Азарова, розумієш, що з подальшою модернізацією України доведеться почекати. Лише віце-прем’єр Тігіпко якось вирізняється на загальному тлі закостенілих ретроградів. Але один у полі не воїн. Певно, йому дозволять залишити невеличку віддушину для підприємців. Зроблено буде це показово, і на цьому всі так звані реформи будуть згорнуті, не почавшись. Натомість нас очікує перерозподіл української економіки на користь “своїх”, у бюджетній сфері – нові корупційні схеми, у сфері гуманітарній – спроба згортання демократичних завоювань та повернення до русифікації.
Українці зрозуміють помилковість свого вибору. Повернення назад ніколи й нікому не приносило успіху. Переконаний, період у новітній українській історії, який, можливо, історики колись назвуть “періодом ретроградів”, не триватиме надто довго і незабаром оновлення України знову продовжиться.
Володимир Манько, м.Київ
