П'ятниця,
23 червня 2017
Наші спільноти

Віктор Суворов не бачив різниці між Гітлером і Сталіном, але помилявся

 

Нещодавно ми опублікували інтерв’ю з публіцистом-істориком Віктором Суворовим - відомим дослідником Другої світової війни. Надаємо слово його традиційним критикам.

Якби мені колись довелося складати список експертів – істориків, журналістів, політиків, письменників та ін. - чиєї думки про святкування Дня Перемоги варто дізнатися, то пан Володимир Резун, відоміший під літературним псевдонімом Віктор Суворов, в цьому списку не посів би й останнього місце. Його б там взагалі не було.

Не тому, що мені не подобаються концепції Резуна, хоча мені вони справді не подобаються. І навіть не тому, що його концепції не стільки суперечать документам, фактам і елементарній логіці, скільки побудовані взагалі поза всіма цими реаліями. Але це півбіди. Зачитуємося ж ми з дитинства книгами Олександра Дюма, хоча великий романіст теж ставився до історії, як до цвяха, на який він вішав свої картини. (Втім, будьмо справедливі до класика: «цвяхи» у Дюма були все-таки справжні, та й писав він пригодницькі романи, а не історичні монографії).

Віктор Суворов і «диявол деталей»

«Концепція» Резуна м’яка, як пластилін під липневим сонцем. Попри авторські запевнення, що вона (його концепція) – «достатньо струнка», насправді його тези і аргументи часто-густо суперечать один одному в різних його книгах, а іноді і в одному опусі.

Окреме питання пов`язане безпосередньо з святкуванням 65-річчя Перемоги. Незрозуміло, який сенс в міркуваннях про те, як нам правильніше відзначати це свято, того самого автора, який основоположну тезу своєї «головної книги» сформулював так: «Я замахнувся на найсвятіше, що є у нашого народу, я замахнувся на єдину святиню, яка у народу залишилася, — на згадку про Війну, про так звану «велику вітчизняну війну». Це поняття я беру в лапки і пишу з малої літери. Комуністи склали легенду про те, що на нас напали, і з того самого моменту почалася «велика вітчизняна війна». Цю легенду я вибиваю з-під ніг, як кат вибиває табурет» («Криголам»).

Йдеться в даному випадку не про етику, а про методологію. Атеїст може не вірити в хресну жертву Спасителя, але якщо при цьому він охоче ділиться своїми ідеями щодо реорганізації Великодньої відправи, це виглядає дивно і, щонайменше, непослідовно.

Непослідовність – фірмовий знак дослідника Резуна. Із зовсім недавнього інтерв`ю: «До Жукова я своє ставлення змінив. Спочатку я його поважав. Мій батько завжди його не любив, вважав, що він шкуродер і винищувач піхоти, тупий сталінський кат. З часом мені довелося з ним погодитися, і я шкодую, що він не прочитав мою пізню книгу про Жукова, де я змінив свою думку». Така книга і насправді є, з витонченою алітерацією – «Тень победы» - в назві. Хвацька, слід зазначити, вийшла книга. Нещадний і методичний розгром моральних і професійних якостей маршала.

Бракує там лише дрібниці: констатації автором не тільки факту своєї переоцінки Г.К.Жукова, а також і того, що ця переоцінка перетворює на ніщо солідну частину аргументації «Криголама» («головної книги»), яка будувалася на дифірамбах «великому Жукову», - «найбільшому полководцеві XX століття. У нашому сторіччі не було жодного іншого генерала або маршала, який був би на такій висоті і водночас не мав жодної воєнної поразки».

Ну, дрібниця, зрозуміло. Цікавіше, що від книги до книги в творчості Резуна-Суворова до немислимих висот зростає образ «генія всіх часів і народів». Вся світова історія з середини 20-х років, виявляється, йшла згідно з підступними планами товариша Сталіна. Перед ним стояв струнко весь Нюрнберзький трибунал у повному складі (включаючи англійських, французьких і американських суддів), йому прислужували Гітлер і Муссоліні, перед ним підлабузнювалися Черчилль і Рузвельт. «Кращий друг дітей і фізкультурників» титанічним колоссом підноситься над гуртом світових політиків і біомасою своїх дорученців - від Мехліса і Поскребишева до Жукова і Молотова.

До речі, про Молотова. Його берлінський візит в листопаді 1940 року був провалений – тут Резун-Суворов має рацію. А ось прохідна фраза - «виїхав Молотов з Берліна, Гітлер сказав: воюватимем» - дуже характерна для автора – і тим, що прохідна, і методом спрощення до рівня «пікейних жилетів» («Чемберлен – це голова») і тим, що невірна по суті. Тобто сказати Гітлер, може, і сказав. А ось наказав готувати план нападу на СРСР значно раніше, ще в липні того ж, 1940 року. І навіть пояснив - чому. У викладі Йодля: «Фюрер боїться, що після перемоги над Англією настрій німецького народу не дозволить йому почати війну з Росією» (Лен Дейтон, «Друга світова: помилки, промахи, втрати»).

«Англійська» тема взагалі була домінуючою, коли Гітлер, відкидаючи сумніви своїх генералів і міністрів, наполягав на «превентивній» війні з СРСР. З щоденникових записів начальника Генерального штабу Вермахту Франца Гальдера: «Фюрер: .Надія Англії - Росія й Америка. Якщо зруйнуються надії на Росію, Америка також відпаде від Англії. Якщо Росія буде розгромлена, Англія втратить останню надію. Висновок: Відповідно до цим міркувань Росія повинна бути ліквідована. Термін - весна 1941 року» (Нарада в Бергхофв, 31 липня 1940 р.).

І так раз по раз – і до приїзду Молотова, і після його від`їзду. «За два роки Англія матиме 40 дивізій. Це може спонукати Росію до зближення з нею» (16 січня 1941 р.). Це дуже цікавий момент. Перш за все, як вражаюче свідчення щодо «превентивного» гітлерівського нападу – цього наріжного каменя суворовської «концепції». Яка, нагадаю, полягає в тому, що німецький фюрер усвідомив занесену над ним «сталінську сокиру» і поспішив «превентивно» захиститися.

Щоправда, в одній з останніх своїх книг «Самогубство» Резун-Суворов обґрунтував версію прямо протилежну. Майже вся книга — про те, як Гітлер був не готовий до Другої світової війни, яку практично програв, ще не встигнувши почати. А на СРСР він напав «самогубно» — просто тому, що був біснуватий дурень, а «дурень непередбачуваний» і «дії дурня передбачити не можна». Як вже зазначалося, непослідовність є чимось на зразок «фірмового знака» історика Резуна. А тут ще і підвернулася нагода пояснити, як же так сталося, що мудрий Сталін не передбачав нападу.

Віктор Суворов і двадцять років «перемир`я»

Німецькі генерали і міністри і справді не радили Гітлеру нападати на СРСР. Не тому, що недооцінювали «комуністичну загрозу», а тому що вважали, що це «улюблений фюрер», навпаки, - абсолютно недооцінює реальних військових ресурсів супротивника. Сумнівалися навіть Ріббентроп і Кейтель – ті самі, які, як стверджує Резун, були страчені тільки за те, що на Нюрнберзькому процесі розкрили страшну правду про «сталінську сокиру». Навіть ці двоє в своїх мемуарах, складених під час процесу, розповідають, як спільно намагалися відмовити Гітлера, доводячи, що воювати з СРСР може виявитися зовсім не так безпечно, як здається фюрерові. І одержали від нього наганяй за панікерські настрої.

Зверніть увагу – коли Гітлер в січні 1941-го пророчить про небезпеки «через два роки» - то побоюється він не сталінського «удару в спину», а лише того, що «Росія» може «зблизитися» з Англією. Тут взагалі все залежало головним чином від настрою. Скажімо, на хвилі успіхів літнього наступу 1942 року Гітлера відвідує інше передбачення: «У найближчі десять років у СРСР виникло б безліч індустріальних центрів, які поступово ставали б дедалі недосяжними [для авіації] і створили б Радам просто неймовірне озброєння, тоді як Європа деградувала б до рівня об`єкту радянських планів світового панування» («Застільні розмови Гітлера»). Отака «превентивність». Гітлерівська. І «суворовська».

Ще один стовп «стрункої концепції» - це термін початку світової бійні. «Другу світову війну я б починав з пакту Молотова-Ріббентропа, – заявляє Резун. - Сталін розділив Польщу, одна половина – Гітлеру, інша – Сталіну».

Розділ Польщі – злочин, це не обговорюється. І «почати» кожен історик вільний по-своєму. Хоч з 1 серпня 1914 року. Серйозно - вважав же командувач союзними військами маршал Фош, що Версальський мир – це «перемир`я на 20 років». І, до речі, виявився правий. Принаймні, в термінах.

Якщо не читати нічого, крім праць Резуна-Суворова – те створюється враження, що до прильоту до Москви Ріббентропа (у серпні 1939 р.), кордони були непорушні, в Європі панував спокій і справжнісінький мир, а не якесь там «перемир`я». На жаль, вже з самого початку все було не зовсім так. А вже з березня 1936 року почалося тотальне перекроювання європейських кордонів. Якщо наш дослідник нічого про це не чув, я розповім.

За ці три роки Німеччина окуповувала демілітаризовану Рейнську область; захопила Австрію і Чехословакію, відторгла у Литви Клайпедський край (Мемельську область). Я пам`ятаю, що Резун-Суворов стверджує, що Європу Гітлеру «подарував» Сталіну в ім`я своїх підступних планів світового панування. Проте яким чином здійснилося «дарування» дослідник нам не пояснює. А шкода! Це було б виключно серйозне історичне відкриття – адже всі ці захоплення проводилися при потуранні або навіть при прямому сприянні урядів Англії і Франції - як у разі відторгнення від Чехословакії Судетської області з її лінією оборони та Клайпеди – від дуже маленької Литви (навіть Віленській – Вільнюський - округ належав на той час Польщі).

Історик Віктор Суворов вважає, що Другу світову війну задумав, підготував і розв`язав Радянський Союз. Інший дослідник – самий офіційний британський історик Базіл Ліддел Гарт (той самий Ліддел Гарт, якого Суворов визнає «великим» і «видатним військовим істориком») – дотримується прямо протилежної думки. Міркуючи над питанням, «як же вийшло, що Гітлер виявився втягненим у «велику війну», якої так хотів уникнути?», Ліддел Гарт відповідає гранично ясно: «Відповідь слід шукати в тій підтримці, яку йому [Гітлеру] так довго надавали західні держави своєю поступливою позицією, і в їх несподіваному «повороті» навесни 1939 року. «Поворот» був таким різким і несподіваним, що війна стала неминучою» (Б.Ліддел Гарт, «Друга світова війна»).

Віктор Суворов проти Вінстона Черчилля

Але наш герой ніколи не губиться. У складних випадках він рятується, переходячи на стиль «пікейних жилетів». «Черчилль вимушений був розповісти: так, бідний Радянський Союз, оточений з усіх боків ворогами, намагався відтягнути час. Це справжнісінька радянська пропаганда. Інакше б англійський народ сказав: яка різниця? - У Гітлера - червоний прапор, і у Сталіна - червоний прапор, у Гітлера - концтабори, у Сталіна – концтабори...». І т.д.

Хто б сперечався: Черчилль – голова. Хоча якби дізнався, що його ім`я приплетене до такої нісенітниці, небіжчик – між іншим, лауреат Нобелівської премії з літератури! - вдавився б улюбленою сигарою. Промову, яку Черчилль вимовив увечері 22 червня 1941 року, він готував цілий день. І почав так: «Нацистському режимові притаманні гірші риси комунізму. За своєю жорстокістю і лютою агресивністю він перевершує всі форми людської зіпсованості. За останні 25 років ніхто не був більш послідовним ворогом комунізму, ніж я. Я не візьму назад жодного слова, яке я сказав про нього...»

Черчиллю не потрібно було виправдовуватися, лицемірити і брехати. Від самого початку гітлерівської експансії він послідовно і наполегливо боровся проти політики «примирення». (Після 29 вересня 1938 року її назвуть «Мюнхенською». До речі, цікаво: історик Суворов страшно не любить ці слова - «Мюнхен», «Мюнхенська змова»). Черчилль не був самотній. Протестуючи проти «мюнхенської» політики кабінету Невілля Чемберлена, подали у відставку міністри Антоні Іден і Дафф Купер.

На момент нападу Гітлера на СРСР Британія вже рік билася проти гітлерівського рейху. Тому Черчиллю не потрібно було винаходити дурні аргументи, щоб заявити про готовність уряду Британської імперії надати допомогу «комуністові» Сталіну проти «майже такого ж» Гітлера: «Він [Гітлер] хоче знищити російську державу тому, що в разі успіху сподівається відкликати зі сходу головні сили своєї армії та авіації і кинути їх на наш острів. Його вторгнення до Росії — це лише прелюдія до спроби вторгнення на Британські острови. Тому небезпека, яка загрожує Росії, — це небезпека, що загрожує нам і Сполученим Штатам, точно так, як і справа кожного росіянина, який б`ється за свою родину і дім, — це справа вільних людей і вільних народів у всіх куточках земної кулі» (З виступу 22 червня 1941 року).

Ще буквально напередодні фатального дня Черчилль жартував: «Якби Гітлер вдерся до пекла, я принаймні доброзичливо відгукнувся б про сатану в палаті громад», - але в своєму зверненні британський прем`єр не намагався прикрасити нового союзника. А англійці, які вже рік билися з рейхом, пережили виснажливу повітряну битву за Англію влітку-восени 1940-го, а потім і важку військову зиму 1940-1941 рр., які пережили знищення Ковентрі і наслухалися по радіо геббельсівських обіцянок «ковентрувати» цілу Великобританію, – англійці не потребували брехні і прикрашань. Для них – які спостерігали, як крок за кроком при потуранні їх власного уряду Гітлер переступав через всі заборони, поглинаючи країни і народи, – для них і питання не було: хто був реальною і нещадною загрозою.

* * *

Для британців - і не тільки для них – в роки війни цілком достатньо було того, що Сталін – який є – бився з Гітлером, ламаючи хребет німецької військової машини. Зараз – після закінчення стількох років - стає також очевидно, що різниця між «сталінізмом» і «гітлеризмом» була принциповою. Вона не обмежувалася дотепно поміченою Резуном формою вусів диктаторів.

Гітлер своє «чорне» чесно називав «чорним», і учив що «чорне» - це добре. А Сталін своє «чорне» називав «білим», проголошуючи «біле» хорошим і правильним. Це не словесні кунштюки, а закладені в основи обох «ізмів» програми розвитку. Сталін лицемірив і брехав – але саме тому будь-які спроби привести реальність хоч в якусь відповідність з декларованими ідеалами – на зразок побудови «соціалізму з людським обличчям» - підривали самі підвалини сталінської системи, наближаючи її неминучий крах.

У системі Гітлера ніяких внутрішніх суперечностей не було. Вимушені правки вносилися хіба що на період військових дій через необхідності не залякувати передчасно «нижчі раси». Хоч яка далека від реальності оспівана Резуном мало не ідилічна картина («за Гітлера в Україні голоду і людоїдства не було») – у разі остаточної перемоги рейху роки окупації військового періоду могли б і справді видатися справжнім раєм.

Нам є що святкувати 9 травня – тому що, коли б не ця Перемога, історія пішла б зовсім іншим шляхом. Настільки іншим, що нікого не потішила б навіть відсутність в цій «іншій історії» такого видатного явища, як письменник Володимир Резун.

Валерій Зайцев, «Нові Грані», спеціально для УНІАН

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Читайте також
Новини партнерів
loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку