У неділю, зайшовши на вулиці М’ясницькій у Москві до модного ресторану «Петрович», який має ностальгічну «концепцію» інтер`єру для гостей: «Назад в СРСР», в туалеті на стіні я побачив велику фотографію.

На ній вишикувана в три ряди група з двохсот лікарів у білих халатах стоять під бронзовим бюстом Брежнєва. І підпис: «Радянські психіатри на батьківщині Леоніда Ілліча Брежнєва».

Дуже доречно. Тому що саме цього дня в Росії був той самий булгаківський сеанс з «Майстра і Маргарити», щоправда, без викриття. І називався він: вибори до місцевих парламентів і муніципалітетів. Дорослі, наділені владою дядьки й тітки, як завжди, дурили обивателя.

Відео дня

Але що цікаво, цього ж дня російська прогресивна громадськість і чиновники святкували цілком офіційно «День психічного здоров`я країни». Співпали дві знакові для держави події – пройшла рекордна кількість регіональних виборів і пригадали й поклопоталися про божевільних.

Виявилось, що в багатьох містах і селищах величезної Росії є абсолютно щасливі люди. Для яких чиновницька партія «Єдина Росія» - як «батяня комбат», як «мати Тереза», як «батько народів». Бо голосували за цю політичну силу із захватом і насолодою. Але це велика брехня від імені і за дорученням держави. Пригадаємо, як мріяла комсомолка в 37-му році минулого століття: «Наступить час, коли не тільки радянський народ, але і я буду щаслива».

До списків виборців внесено близько 30 мільйонів осіб, це третина всього російського електорату. Відбулися 6,9 тис. виборів органів влади різного рівня в 77 регіонах Росії. За місце в місцевих «парламентах» боролися 100 тисяч кандидатів у депутати і претендентів на посади голів муніципальних утворень. Усе це називається «Єдиний день голосування».

За оцінкою спостерігачів, цей «єдиний» день за кількістю порушень перевершив будь-який здоровий глузд і політичну сміливість організаторів народного волевиявлення. Найтрагічніша подія сталася в Дагестані. Уявляєте, в селищі Хаджалмахи був застрелений його голова, мудра людина Абулмуслім Нурмагомедов.

Ну, звичайно ж, інтриги то не було. Наприклад, такої: чи проголосує виборець за правлячу в країні партію «Єдина Росія»? За попередніми даними ЦВК, у «північних» і далеких від центру регіонах, правляча партія одержала 55–97 відсотків голосів виборців (Магаданська, Новосибірська, Білгородська, Костромська, Челябинська області). У республіці Тува – майже сто відсотків закохані в чиновників.

Проте, за словами виконавчого директора асоціації «Голос» Григорія Мельконьянца, нинішні вибори відрізняються «зухвалим використанням адміністративного ресурсу». У Челябинській, Новосибірській областях, Татарії, Самарі, зазначив він, зафіксоване «примушення до голосування» (пам`ятаєте, читач, «примушення до миру»?). Виборців з відкріпними талонами привозять голосувати автобусами. Роздача грошей, до 3 тисяч рублів, звичайна в цих регіонах справа. Який жах, у нас в Україні цього немає!

Голова громадської організації «За чесні вибори», депутат Держдуми від «Єдиної Росії», у минулому «великий прапор російського демократизму і популізму», а нині яскравий апологет прем`єр-міністра країни, Микола Гончар заявив журналістам, що «вибори пройшли нормально, порушень було стільки ж, як і в березні, але значно менше, ніж у жовтні минулого року».

Але член ЦВК, комуніст Кирило Сердюков вважає, що його партія оскаржуватиме те, що в Новосибірську колір кабінок для голосування і одяг членів комісії були «в тій же гамі», що й символіка «Єдиної Росії».

Тобто, наряди були «від Юдашкіна», починаючи від біло-блакитних костюмів спостерігачів з Кремля, закінчуючи фартухами прибиральниць на виборчих ділянках.

Навіщо в Росії проводити вибори? Результат наперед визначений. Навіть студентові першого курсу відомо, що будь-яке суспільство стратифіковане. Або те, що Володимир Ілліч Ленін називав «складається з класів і інших соціальних груп».

Об`єктивно і природно, інтереси в життя, як і життєві цілі, світоглядні й інші ідеологічні установки і мотиви у людей не співпадають, вона різні, подеколи прямо протилежні. Це класика науки, яка називається політична філософія.

Виборці що, під автоматами обирали місцевих російських законодавців? Що, в Росії – казарма? Оруеллівський «двір для худоби»?

Чому 100 відсотків таких різних громадян (за національністю, віросповіданням, монархісти, народовольці, республіканці, тоталітаристи і сталіністи, комуністи і анархісти) голосують так однаково? Чому треба весь час наступати на одні й ті самі граблі? Укотре перечитав «Пригоди бравого солдата Швейка». В атмосфері продажної любові, нікотину і алкоголю незримо висіло старе гасло: «Після нас – хоч потоп».

Віктор Тимошенко, Москва