Думка

Поки країну лихоманить, мій тесть пропонує свій шлях виходу з політичної безвиході. Знову на політичній трибуні «Думка» Богдан Петрович.

Відео дня

 «Я довго думав, чому у нас все в країні так, тобто не так. Я ламав собі голову до тих пір, поки одного разу мені в очі впало слово «люстрація». Слово це явно не наше, зате як воно відображає наше життя. Про люстрацію особливо активно почали говорити після виборів Віктора Ющенка. «Люстрація! Нам потрібні нові люди. Люстрація! Тільки той, хто не заплямував себе, може зайняти місце в новій владі. Люстрація! Зженемо кучмістів з їх крісел! Люстрація! Хай прийдуть нові люди», – так говорили тоді. 

Дійсно, люстрація, думав тоді я. Тільки чому люстрація повинна обмежуватися тільки кучмівским періодом? А що, виходить, режим Кравчука не був злочинним? Якщо ні, то чому тоді Кравчук створив партію, яка потім щосили підтримувала того самого Кучму? Виходить, не злочинець підтримував злочинця? Важко повірити у те, що Кравчук така безневинна дівчинка.

Але давайте мислити ширше. Всі вони – і Кравчук, і Кучма – були свого часу ще й комуністами. Наскільки відомо, комуністом був Ющенко, після своїх пригод за ґратами в партію вступив Янукович. Я вже мовчу про Мороза, а Симоненко комуністом залишився і сьогодні. Тимошенко, наскільки мені відомо, до лав КПРС не входила, але працювала на комсомольській посаді. Що ж до Верховної Ради, то там, напевно, не набереться і десятка депутатів, які не були членами КПРС і не були б комсомольськими функціонерами.

Тому в питанні люстрації я пропоную не зупинятися на кучмистах – врешті-решт, кучмістами були свого часу і Ющенко, і Тимошенко, і Янукович. А як ще назвати цих людей, які займали свого часу пости прем`єра і віце-прем`єра при Кучмі? Давайте цю лінію, лінію люстрації, проведемо далі – до членів КПРС і комсомольських функціонерів. Думаю, це не буде жорстким рішенням. За радянських часів, які вони тепер всі дружно критикують, з підозрою ставилися навіть до тих, хто опинився на окупованій ворогом території. А Чим ці діячі кращі?

Сьогодні чомусь говорять, що з фракції у фракцію переходити не можна, а з партії в партію – можна? І тому складається враження, що немає такої партії, в яку не вступили б наші політики. Адже справа тут навіть не в комуністичній ідеології: як на мене, вір хоч у Христа, хоч у Мао Цзедуна, але чому нас вчать жити колишні кучмісти-кравчуківці-брежнєвці? І що у такому разі дивовижного, якщо бютівці переходять у Партію регіонів? Куди вони завтра ще вступлять?

Відчуваю, деякі скажуть: «Е-е, куди вас занесло, Богдан Петрович! Хочеш обиратися?» Дійсно, є такий факт у моїй біографії: свого часу мене не взяли в комсомол. Не розповідатиму, чому, тільки це не пов`язано ні з якими кримінальними історіями, як мені намагається сьогодні дехто пришити. Куди ж мені балотуватися, якщо через рік я йду на пенсію? І справа не в мені, а в тому, що багато так званих народних депутатів відпочивати не збираються, але готуються до ще одних виборів. Тому якщо не прийняти такий закон, про який я кажу, то ми знову одержимо те, що маємо. І незабаром нам доведеться вибирати ще один парламент. 

Знову ж таки, повторюся, справа тут абсолютно не в комуністичній ідеології. Просто зрозумійте: ситуація в Україні настільки складна, що вирішити, як з неї вийти, можуть тільки свіжі голови, вільні від колишніх партійних установок. Хто ще не зрозумів цього, – погляньте, що накоїли люди – в усіх країнах колишнього СРСР, – які свого часу були членами КПРС. 

Олексій Подорожний, Харків