Росія і Україна впевнено наближаються до чергової, третьої за останні роки газової війни. Хоча цього разу в Києві цілком лояльний Кремлю політичний режим, ця обставина практично не впливає на високу ймовірність нового енергетичного протистояння між двома найбільшими пострадянськими державами.
Вже більше року Україні не вдається добитися перегляду умов газових контрактів, підписаних Юлією Тимошенко в січні 2009-го після завершення другої російсько-української газової війни. Всі доводи української сторони розбиваються об стіну нерозуміння російських партнерів, що не збираються міняти свою політику по відношенню до стратегічного партнера і сусіда. Перспектива отримувати до кінця 2011 року 500 доларів за тисячу кубометрів газу підхльостує Газпром до вчинення подальшого тиску на нашу країну. При цьому російська енергетична монополія ігнорує той факт, що Україна як найбільший споживач «газпромівського» «блакитного золота» в Старому Світі, на відміну від інших країн-клієнтів, не одержала ніяких знижок і послаблень, при цьому вже більше року не зриває графік оплати спожитих енергетичних ресурсів.
В той же час тональність заяв українських офіційних осіб стає все більш тривожною. Президент Віктор Янукович неодноразово висловлював сподівання на зміну формули ціни газу для України, з аналогічними письмовими ініціативами до свого російського колеги нещодавно звернувся і прем`єр-міністр Микола Азаров. Його переговори з Путіним у Москві важко назвати успішними, оскільки у відповідь на свої ініціативи Київ отримав подачку з панського плеча: пропозицію про створення двосторонньої робочої групи з газових питань, зроблену на тлі словесних ескапад Володимира Путіна. Той після зустрічі з українським колегою повідомив, що наші країни домовилися чітко дотримуватися існуючих газових контрактів. Ще б пак: поступливість України дозволяє Газпрому продовжувати нарощувати продажі газу нашій країні. При цьому Володимир Путін прямо заявив після зустрічі з Миколою Азаровим про те, що Росія зацікавлена в повній відмові від транзиту свого газу територією інших країн, що більше нагадує елемент шантажу в переговорах, ніж адекватний діалог.
Запевнення Путіна і його «газпромівських» емісарів необхідно ділити, як мінімум, на п`ять, власне, вони й звучать у пропагандистській манері. Непоступливість Росії виглядає дещо дивно на тлі постійної зміни енергетичної кон`юнктури в Європі. Риторика топ-менеджерів Газпрому і його політичних патронів дивовижним чином нагадує заяви Гітлера в міжвійськовій Європі, а позиція західноєвропейських кругів – давнішню тактику «заспокоєння агресора». Україна ризикує повторити долю Чехословаччині в 1938 році, звичайно, якщо не постарається самостійно вжити заходів щодо свого порятунку. Серед кроків, що лежать на поверхні, – програми з енергозбереження, модернізації економіки і диверсифікації поставок палива, для реалізації яких немає потреби винаходити велосипед, достатньо не красти державні кошти і пустити на український ринок світові енергетичні компанії. Фактично Україні належить здійснювати дії, що лежать на поверхні, щоб не допустити енергетичної агресії з боку Росії.
Становище Віктора Януковича посилюється тим, що він неодноразово заявляв на міжнародних форумах про те, що «газових воєн» в російсько-українських відносинах більше не буде. Український президент фактично став заручником власного прагнення стати прогнозованим партнером для Заходу. Тепер Росія використовуватиме боязнь офіційного Києва втратити обличчя в очах західних партнерів для реалізації власних інтересів. Її активність підстібатиме президентська кампанія, в якій Володимир Путін має намір якщо не здійснити римейк свого президентства, то визначити того, хто буде наступним главою Росії. Демонстрація електорату можливості «малою кров`ю, єдиним ударом» розібратися з Україною, хай і очолюваною Януковичем, а не Ющенком, виглядає важливою складовою агітаційної кампанії майбутнього лідера Росії. І стримувати занесену для удару «енергетичну долоню» в Москві безумовно не збираються.
Тому наївно розраховувати, що газові контракти з Росією будуть переглянуті до початку опалювального сезону у бік зниження вартості «блакитного золота» для нашої країни. Російська сторона, в кращому разі, тягнутиме час, імітуючи бурхливу активність у традиційний період відпусток. Крім того, що ближче кінець року, тим більш наступальною буде російська позиція в енергетичному питанні, градус заяв підвищуватиметься паралельно з ціною «блакитного золота». Якщо ж Україна встигне восени підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом, їй належить витримати безпрецедентний тиск з боку «старшого брата», в якому газова складова буде лише зручним приводом.
Євген Магда
