Майбутнє української політичної системи вирішується саме в ці дні і саме за двома параметрами: реакція на арешт Юлії Тимошенко населення в Україні та реакція міжнародної спільноти і світової політичної еліти.
Якщо в понеділок під стінами Печерського суду буде триста людей і двадцяти наметів - це перемога Януковича, якщо буде десять тисяч людей і сто п`ятдесят наметів - це шанс для Тимошенко.
Якщо до понеділка буде п`ятнадцять невиразних заяв - від керівників Польщі, Грузії, Естонії і «друзів України» - це перемога Януковича, якщо буде сорок-п`ятдесят офіційних заяв і коментарів із США, країн ЄС, Канади та від тих, кого зазвичай зараховують до загадкового Global Government, а також з Росії, це означатиме, що Тимошенко - ймовірний наступний президент України, а Янукович - вже не зовсім зрозуміло, хто такий.
Ключовий момент: Тимошенко «закрили» не внаслідок того, що вона може сховатися від суду, а саме за «неповагу» до суду. Тобто не з системної причини, а з немовби випадкової: сьогодні - закрили, завтра - випустили. І без втрати пихи - мовляв, підсудна виправилася, запобіжний захід змінений.
Фактично влада (зрозуміло, не її судова гілка в особі судді Родіона Кірєєва, а президентська - в особі «колективного Януковича») пішла на ризиковий експеримент: а чи можна безкарно «закрити» Юлю? І що за це буде? Які «за і проти»?
Можна теоретизувати щодо рейтингів Тимошенко - президентського, рейтингу довіри, рейтингу недовіри. Можна міркувати про те, наскільки міцні чи гнилі структури БЮТ у регіонах. Можна ворожити про кількість мільярдів у «газової принцеси». Можна нескінченно обговорювати тему: чи правда, що Юлю Володимирівну таємно фінансує Ринат Леонідович? Можна задовбати політологів проханнями розставити українських політиків за рівнем зниження чи зростання впливу, обчислюючи п`ятірку або десятку наїкрутіших.
Але чи не краще провести політичний експеримент, визначивши реальний мобілізаційний потенціал Тимошенко і БЮТ?
Тому саме в найближчі понеділок-вівторок будуть визначені:
По-перше, доля самої Юлії Тимошенко. Зрозуміло, що її судять не за газові контракти з Путіним і Газпромом - як і Ходорковського судили не за несплату податків. Тимошенко, за яку вийдуть на мітинги люди і «підпишуться» закордонні політичні авторитети, садити буде небезпечно.
По-друге, перспектива режиму Віктора Януковича. Янукович, який не зумів посадити Тимошенко, вже не зможе претендувати на амплуа авторитарного правителя або на українського клона Путіна.
По-третє, перспектива української поліархії. Політична система, в якій немає опозиції, деградує, а країна виявляється перед загрозою розпаду і небуття (як це відбувається з путінсько-медведєвською Росією). Тому цілком адекватною видається інтерпретація події саме як замах на українську поліархію, на основи політичної системи, а не як переслідування неприємного для влади політика.
Поки що вигодонабувачем від усієї події є лише одна людина - Інна Богословська, яка одержала на свій день народження (5 серпня) такий специфічний подарунок.
Решта стоять перед дилемою: все або нічого. Нари або президентське крісло.
На жаль, скандал навколо арешту Тимошенко нівелює одне вкрай важливе для майбутнього України питання. Припустімо, рейтинг Тимошенко почне зростати нереальними темпами (таке вже не раз бувало). Припустімо, добивати (садити, вбивати) її побояться. Припустімо, режим Януковича ляже протягом найближчого року. Припустімо, на позачергових виборах Тимошенко буде обрана президентом.
І тепер, власне, питання: а чим Україна Тимошенко концептуально відрізнятиметься від України Ющенка і України Януковича?
Андрій Окара, Москва
