7 листопада комуністи України вкотре відсвяткували річницю революції і вдруге урочисто відкрили в Запоріжжі пам’ятник Йосипу Сталіну. Перший, відкритий у 2010 році в Новорічну ніч, підірвали невідомі. Більше того, у рамках святкування 70-річчя параду 1941 року на Красній площі в Севастополі були запущені автобуси з портретами радянського тирана, які протягом місяця мають курсувати містом. Усе це проводиться в рамках проекту «Автобус перемоги», організованого громадськими діячами в столиці російської держави. Після того, як в Україні до влади прийшли «регіонали», проросійські партії та організації за мовчазної згоди уряду копіюють усе те, що відбувається в сусідній Росії.
Внаслідок цього ми чи не єдина країна у світі, де в одному місті стоїть пам’ятник багатомільйонним українським жертвам, а в іншому – їх катові. Маю на увазі, пам’ятник жертвам Голодомору в Києві і бюст Сталіна в Запоріжжі. Хотів б нагадати сучасній українській владі на чолі з президентом, яка заявляє про свою інтеграцію в європейське співтовариство, що в ЄС Сталіна вважають тираном і засуджують його політику, а 23 серпня (з 2009 року) вважається Днем пам’яті жертв сталінізму та нацизму. Тому коли Віктор Янукович у квітні 2010 року, напередодні відкриття першого бюсту Сталіна, заявляв, що всі суперечливі питання потрібно вирішувати демократичним шляхом, наголошуючи, що він разом із мером Запоріжжя зійшлися на думці про необхідність проведення в місті референдум із цього приводу, - мав би це врахувати. Насправді ж ніяких референдумів не проводили. Бюст урочисто був відкритий, а потім – зруйнований.
Й ось тепер чергова спроба комуністів увіковічити тирана знову знайшла згоду керівництва держави. Наскільки мені відомо, президент проігнорував лист Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. із проханням заборонити пускати в Севастополі автобуси з портретом радянського тирана, які в народі охрестили «сталінобусами».
Цікаво, що урядовці і тоді, і тепер стверджують, що, мовляв, це партійна земля комуністів, тому вони мають право на ній ставити пам’ятники, кому забажають. Ось, що сказав з цього приводу міністр Дмитро Табачник на одному з круглих столів: «Місцева община має право будувати за свої гроші пам’ятник, кому вона бажає. Влада не має права забороняти людям поклонятися будь-яким ідеологічним канонам, хоча повинна призупиняти спроби нав’язати ці канони іншим».
Як, на мене логіка абсурдна. Якщо, скажемо, завтра я з друзями створю партію і біля свого офісу ми поставимо бюст Усамі бін Ладену, то це буде наша воля і наше право? Цікаво, як на це зреагують в уряді або сусідні країни? Думаю, ми потрапимо в неприємну ситуацію.
Звісно, Віктор Федорович вивчав історію за радянським підручником, як і всі в ті часи. Але чому б йому не спробувати бодай почитати справжню історію свого народу й зробити власні висновки з цього питання? Поки що висловлюванням пана Януковича бракує послідовності. Так, у квітні він говорив про референдум у Запоріжжі, а в жовтні 2010 року, зустрічаючись із прем’єр-міністром Канади Стівеном Гарпером, він казав таке: «Це жахлива подія в історії українського народу (Голодомор), в історії сусідніх з Україною народів – Білорусії, Росії, Казахстану, це дійсно був цілеспрямований злочин проти власного народу, і люди, які загинули під час Голодомору, величезна кількість людей, це були наші предки. Це люди, яких втратила країна, втратили сім’ї, і ця пам`ять для сучасного суспільства залишається святою. Ми завжди засуджуватимемо той режим сталінський, який у ті роки скоїв цей злочин».
Тож незрозуміло, як можна говорити про злочини проти власного народу, засудження сталінського режиму і при цьому дозволяти відкривати йому пам’ятник і пускати автобуси з його портретом, прикриваючись референдумами і демократією? Де ж послідовність, яку пан президент пропагував під час свої виборчої кампанії («Тому що послідовний»)?
Нещодавно з приводу цих подій розмовляв зі своїм другом – істориком з Німеччини Манфредом Целлером. Він мене буквально засипав питаннями на кшталт: як можна ставити в країні пам’ятник тиранові, чий режим разом із гітлерівським був осуджений європейською спільнотою? Невже громадяни на сході України настільки не знають свою історію, адже там гинули сотні тисяч українців від голоду? Чому влада не реагує на такі дії окремих політичних сил?
Я переповів історику лукаві слова урядовців про права людей ставити пам’ятники своїм політичним кумирам. Здивуванню Манфреда не було меж. «Мені важко уявити, щоб у нас у Німеччині якась партія чи хтось із фізичних осіб вирішив поставити пам’ятник Гітлеру. Думаю, цією партією відразу зайнялися б правоохоронні органи і вона була б закрита, а її лідери були б ув’язнені. Це анархія анархія, коли коїться таке в країні», - сказав він.
Я зауважив, що в них у Кримінальному кодексі є відповідні статті, а в нас немає. «А що вам заважає їх прийняти? Ви ж постійно заявляєте про бажання вступити до ЄС», - відповів Манфред. Я пояснив йому, що над нашою країною досі тяжіє радянське минуле. Хоча більшість людей проти такого неподобства, та влада, на жаль, не може визначитися з цього питання.
Історик так і не зрозумів, що тут у нас відбувається і чому в нас така «політична еліта».
І справді, якщо пан Янукович на зустрічах з іноземними політиками засуджує сталінський режим, то чому б йому не виступити з законодавчою ініціативою щодо кримінальної відповідальності за його пропагування. І тим самим підкріпити свої слова конкретним ділом…
Володимир Гінда, історик
