На 20-ту річницю референдуму щодо новітньої української незалежності група інтелектуалів оголосила про створення ініціативної групи «Першого грудня». Серед запланованих акцій - Національний круглий стіл, який призначили на 5 квітня 2012 року в Києві, щоб, як сказано у офіційному прес-релізі, «означити порядок денний для країни».
Задумка зрозуміла. Україна справді потребує об’єднання моральних авторитетів.
Та одразу стикаємося із двома проблемами.
З одного боку, тих, кого дійсно можна вважати «моральними авторитетами», не так і багато.
З іншого - самі претенденти на роль «моральних авторитетів» розміняли себе в політичних сутичках, виступаючи або на боці конкретної політичної сили, або того чи іншого політика.
Серед членів ініціативної групи - Мирослав Попович, директор Інституту філософії НАН України, довірена особа Юлії Тимошенко на останніх президентських виборах, В’ячеслав Брюховецький, колишній ректор Києво-Могилянської Академії, який особисто брав участь у «помаранчевій революції». Богдан Гаврилишин, швейцарський економіст українського походження - він ніколи не приховував особистих симпатій до Віктора Ющенка.
Втім, бачимо серед засновників «Першого грудня» Володимира Горбуліна, екс-секретаря РНБО періоду Леоніда Кучми та правозахисника й екс-політв’язня Семена Глузмана, який свого часу гостро критикував іншого правозахисника – Євгена Захарова – за те, що той в грудні 2004 року під час слухань у Верховному суді України став на бік Віктора Ющенка.
В основі цієї громадянської активності – позиція церков. 1 грудня 2011 року предстоятелі трьох церков: Української православної церкви Московського патріархату, Української православної церкви Київського патріархату та Української греко-католицької церкви виступили з ініціативою провести круглий стіл. Позицію церков зараз представляє кардинал Любомир Гузар, колишня перша особа УГКЦ.
Хочу звернути увагу на задекларовану ініціативною групою «Першого грудня» місію - «встановлення в країні правил гри, які базуватимуться на загальнолюдських цінностях, і які сьогодні є затребуваними українським суспільством».
Але вже при презентації «Першого грудня» засвітилися два підходи, які в принципі є діаметрально протилежними. Впадало в око те, що представляли її «батьки-засновники» абсолютно по-різному.
За словами Мирослава Поповича, «ініціатори круглого столу не хотіли б, аби на його основі була створена своєрідна політична сила - хотілось би стати на п`єдестал і дивитись з висоти». Втім, видання «Коментарі» процитувало й інші слова Поповича, сказані явно біля п`єдесталу – причому конкретного політика. Попович заявив, що «повністю схвалює суть ініціативи екс-прем’єра Юлії Тимошенко про об’єднання опозиції навколо «совісті нації» на чолі з Ліною Костенко».
Із Мирославом Поповичем не погодилися екс-політв’язень Євген Сверстюк та письменник Іван Дзюба. Останній сказав, що це - «нереальний шлях, і навряд чи хтось на нього погодиться, в т.ч. і Ліна Костенко». Дзюба додав: «мало хто з нас погодиться зв’язатися з будь-якою політичною силою, навіть з опозицією. Політична опозиція і широка, моральна опозиція - різні речі, вони можуть впливати один на одного, контактувати, моральна може підтримувати політичну. Але не більше того». Ще радикальніше висловився Євген Сверстюк, який назвав ініціативу Тимошенко «несерйозним, нереальним проектом».
У мене є робоча версія. Мирослав Попович, здається не припинив відчувати себе довіреною особою пані Тимошенко. Відповідно, інші «мудреці», чи то пак «моральні авторитети» - і не можуть цього не відчувати, і не бажають, щоб їх використовували.
При цьому пані Тимошенко напевно розцінює ініціативу «Першого грудня» як новий варіант «противсіхства», від якого – як думає, вона і «постраждала» на минулих президентських виборах. Тому абсолютно можливо, що і БЮТ, та й інша опозиція можуть відчувати загрозу від нової громадської ініціативи – вона начебто віднімає голоси у опозиції на виборах, забезпечуючи протестам новий вихід – на рівні громадськості, а не партій. Це «відчуття загрози» реальне – адже в суспільстві зріє переконання – не голосувати за владу ще не означає голосувати за опозицію.
Є й інші «дійові особи і виконавці». Іван Васюник, колись близький до Віктора Ющенка, і не менше – на мій погляд – до недавніх справ у «Нафтогазі України» та в будівництві – став секретарем ініціативи «Першого грудня». Про це українська преса повідомила 16 грудня 2011 року.
А що скажуть із цього приводу самі «моральні авторитети»? Президент Янукович, у свою чергу, тричі – в двох посланнях до Верховної Ради і українського народу та виступі до Дня соборності - говорив про необхідність загальнонаціонального діалогу. Стороною цього діалогу можуть бути і «моральні авторитети» нації – в тому, звичайно, випадку, якщо вони – авторитети моралі для всієї політичної нації, а не «паровози» для тих, хто їхнім авторитетом прагне знову повернути собі втрачену владу.
Так чи інакше, про дії учасників діалогу та про його напрям дізнаємося із круглого столу 5 квітня.
