Сенс військового параду в тому, що влада посилає месидж для зовнішнього користування - ми сильні, ми озброєні, а для внутрішнього - у нас є зовнішні вороги, треба готуватися до війни.В Україні 9 травня не буде військового параду. А в Москві, Мінську будуть.
Взагалі, військовий парад для пострадянського рядового обивателя - захопливе видовище! Причому незалежно від того, чи ти українець, росіянин, єврей, кримський татарин, християнин, мусульманин, житель гір, півострова Крим чи столиці.
Традиція військового параду йде з давнини, а саме слово «paro» з латини.
Не знаю, як там було в Греції, Римській імперії, але бачив фільм «Клеопатра», в якому режисери і сценаристи відтворили урочисте входження в вічне місто легіонів Юлія Цезаря.
Військовий парад - це коли мимо високої трибуни, на якій стоять батьки нації, або генерали у величезних кашкетах, обвішані орденами і медалями, проходять війська, чітко карбуючи крок. Гуркоче військова техніка, танки, артилерія, ракети, в небі летять літаки. Ух! Ах! Здорово!
І все-таки військовий парад - що це?! Магічний ритуал, філософія агресивного стада, інстинкт посередності проти сильних, виняткових? Аксіома, що військовий парад супроводжується приголомшливими переживаннями і сплеском патріотичних емоцій.
Ходіння зі зброєю під військові марші тисне на свідомість і підсвідомість. Маленьку людину з маси переповнюють почуття частинки народу, нації, натовпу ... Ніцше писав: «Сильні з такою ж природною необхідністю прагнуть розійтися, як слабкі - зійтися».
Але військовий парад коштує дорого. Підготовка до параду - це довгих три-чотири місяці. Величезна кількість людей займаються муштрою, стройовою підготовкою - по три-чотири години на день. Щоб було красиво, шеренги і стрій рівні. Репетиції військового параду - це виснажлива і недолуга робота для багатьох тисяч людей.
Але, ймовірно, всі ці витрати були б для держави цілком виправданими, терпимими і переборними. Однак військові паради не треба проводити з інших причин.
В історії військові паради завжди були потрібні владі лише тільки з однієї причини - ідеологічної, пропагандистської. Я б назвав військовий парад державним, дорогим флешмобом, спланованою масовою акцією за участю військових, зброї, військової техніки.
Військовий парад - це державна PR-акція, демонстрація сили, агресії, нетерпимості і ворожнечі. Це мілітаризація образу державної влади, свідомості, суспільної психології.
Сенс військового параду в тому, що влада посилає месидж для зовнішнього користування - ми сильні, ми озброєні, а для внутрішнього - у нас є зовнішні вороги, треба готуватися до війни.
До речі, всі ці дискусії навколо слів «патріотизм» і «націоналізм» наскрізь ідеологізовані і служать для людей, що прагнуть до влади.
Шведський драматург Юхам Стрідберг писав, що коли державі треба послати своїх громадян на загибель, вона називає себе Батьківщиною. А Оскар Уайльд вважав патріотизм релігією скажених.
Але є й інша точка зору. Нещодавно слухав лекцію російського націоналіста, професора МДІМВ (МГИМО) Валерія Солов`я, який стверджує, що «спочатку ми націоналісти, а потім вже вибираємо, хто ми за своїми ідеологічними поглядами». Тобто, націоналістом може бути не тільки радикал і фанатик, але однаковою мірою демократ і ліберал.
Ми вже давно знаємо, що «Красная армия все сильней», як і знаємо, що наймолодшому учаснику Другої світової війни сьогодні 87 років. А ті, хто ще живуть на радість дітям, онукам і правнукам, вимагають величезної нашої уваги. Чи не краще гроші на військові паради витратити на ветеранів війни?
Чи можна виховувати патріотизм і любов до Батьківщини не «брязкотом зброї?» Чи можна патріотизм формувати не минулими і майбутніми війнами і перемогами, а великими, мирними справами і вчинками?
Одного разу в Єгипті я довго розповідав єгиптянинові, студенту каїрського університету, звідки я родом. Він не знав, де Україна і що таке Київ. Але коли я сказав: «Кличко, Шевченко», радості його не було меж. І мені теж було приємно, що я громадянин країни, де живуть ці два великих спортсмени.
Захоплення від того, що ти громадянин України, а не іншої країни, може викликати чесність, скромність політиків і можновладців, прекрасні (за світовими критеріями) освіта і охорона здоров`я, перше місце збірної України на Євро-2012, відсутність корупції.
І ще багато чого іншого, що не має відношення до бойового героїзму, до минулих переможних війн. Але, звичайно, повага до «людини з рушницею», яка сьогодні служить в армії, в міліції, - необхідна частка поваги до їх важкої професії.
«Я знаю, будет парад», - співає Ірина Богушевська. У пісні є віщі слова - про те, що скоро слово «війна» зітруть з усіх словників, солдат відпустять додому. А на парадах ходитимуть «мамашки с колясками».
Віктор Тимошенко
