Дискусія стосовно перспектив української іпотеки на тлі американської фінансової кризи, яка (дискусія, а не криза) днями відбулася у Представництві Світового Банку у Києві, залишила приємне враження. І справа не в тому, що український фінансовий сектор в цілому (і його іпотечний сегмент зокрема) лише спинаються на ноги, їхній стосунок із зовнішнім фінансовим світом епізодичний, а тому каналів для проникнення кризового вірусу обмаль. Виходить, наш недолік на цей відтинок часу став нашою перевагою (на відміну від того ж Казахстану, який вірус таки, здається, підхопив).
Я про інше. Обнадійливе враження лишилося від того, що всі учасники складної, змістовної, пересипаної професійними термінами дискусії говорили виключно українською (за винятком двох іноземців). Українською робили презентації сивочолі голови правлінь комерційних банків. Українською додавали свої "до речі" і коментарі юні начальники іпотечних банківських департаментів. Вишуканою українською спілкувалися представники міжнародних фінансових організацій і недержавних пенсійних фондів, ріелтори і страховики, і чиновники - від Нацбанку до Держкомітету з молодіжного кредитування.
Привернув увагу ще один тренд - чимало міжнародних фінансових термінів, схоже, зажили в рідній мові своїми українськими відповідниками. Скажімо, жодного разу не пролунало слово "деривативи" - учасники дискусії вільно і розкуто послуговувалися "похідними цінними паперами" (чи "похідними інструментами"); замість "дисперсії ризиків" лунало "розпорошення" і т.д. Хоча необхідно визнати, що пошук відповідників триває - для тих же "сек’юритизації" та "хедж-фондів".
2005-го року українські банки видали перші іпотечні кредити. Станом на 1 липня ц.р. обсяг іпотечних кредитів в Україні вимірювався 39 мільярдами гривень.
Кілька років тому ми переймалися питанням, чи заговорить бізнес українською. Він, схоже, заговорив.
Ігор Шпак, Київ
