Україні слід уважно вивчити досвід Туреччини в підходах до обігу аміачної селітри, особливо в контексті нещодавнього вибуху цієї речовини в порту Бейрута.
Про це пишуть експерти Українського інституту майбутнього Ілля Куса і Юрій Романенко в доповіді "Чому вчить Україну вибух у порту Бейрута".
Автори доповіді відзначають, що високі техногенні, терористичні та екологічні ризики, пов'язані з аміачною селітрою, стали хорошим приводом для деяких держав диверсифікувати свою економіку і відмовитися від зовнішньоекономічних залежностей. Зокрема, експерти звертають увагу на досвід Туреччини, яка кілька років тому повністю заборонила імпорт аміачної селітри (нітрату амонію) на свою територію.
Будучи одним із найбільших в регіоні імпортерів нітрату амонію (400-800 тисяч тонн на рік), Туреччина давно виношувала плани щодо позбавлення свого агропромислового комплексу залежності від закордонних поставок, і в першу чергу – російських, відзначають експерти.
"Протягом останніх 10 років турецький уряд видав величезний карт-бланш вітчизняним хімікам, максимально сприяючи розширенню, розвитку та оновленню турецьких підприємств з виробництва аміачної селітри та інших мінеральних добрив", - повідомляють автори доповіді.
Відзначається, що Міністерство сільського господарства Туреччини видало циркуляр про істотні обмеження в імпорті селітри в лютому 2015 року, а на початку червня 2016 року турецький уряд прийняв рішення повністю заборонити імпорт будь-яких добрив, у складі яких є аміачна селітра.
На думку експертів, даний крок вплинув не тільки на безпеку країни, але й призвів до зростання виробництва добрив в країні. "До теперішнього моменту Туреччина є одним із найуспішніших експортерів міндобрив у регіоні", - повідомляють Ілля Куса і Юрій Романенко.
Таким чином, Туреччина, заборонивши імпорт аміачної селітри, наклавши істотні обмеження на її перевезення всередині держави, істотно розширивши власну базу виробництва і оновивши її інфраструктуру, зуміла вирватися із залежності від зовнішніх поставок хімікатів для свого сільського господарства.
Експерти відзначають, Україна, будучи країною зі своїми розвиненими хімічними підприємствами, сьогодні до 40% необхідного країні річного обсягу аміачної селітри імпортує. "Щорічний обсяг споживаної аміачної селітри становить понад 2 мільйони тонн. Україна може виробляти весь цей обсяг, але імпортує близько 700 тисяч тонн на рік", - повідомляють аналітики.
За словами експертів, найслабшим місцем в питанні імпорту аміачної селітри є українська портова інфраструктура, яка не розрахована на прийом, зберігання і перевалку подібного вантажу.
"Ще десять років тому було складно собі уявити, що ми будемо морем приймати до 40% необхідного країні річного обсягу аміачної селітри. Зрозуміло, що необхідної портової інфраструктури в Україні просто немає", - наголошується в доповіді.
"У розпал посівних кампаній через українські порти щомісяця може перевалюватися близько 100 тисяч тонн нітрату амонію. Це продукція, яка заходить до нас з тієї ж Туреччини, Грузії, Румунії, Болгарії. Водночас, майже кожна з цих країн є або країною-прокладкою для російських виробників агрохімії, або підприємства знаходяться в щільній кооперації з російськими компаніями", - пишуть автори доповіді, наводячи в приклад Грузинський "Руставіазот", який знаходиться у власності у російського олігарха Євтушенкова.
При цьому імпортом аміачної селітри, згідно з доповіддю, займаються "десятки приватних компаній, яких не "бачить" ні Уряд, ні правоохоронні структури.
На думку авторів доповіді, такий стан речей веде до величезних ризиків безпеки, особливо в умовах триваючої війни на Донбасі, і близькості Донбасу і Криму до основних українських портів, на складах яких зберігаються тисячі тонн селітри.
Експерти вважають, що Україна може перейняти досвід Туреччини і позбутися залежності від поставок добрив з-за кордону. Для цього держава повинна виступити арбітром і модератором між НАК "Нафтогаз", хімічною промисловістю і АПК.
"Але Україна наполегливо нарощує імпорт добрив, поки та ж Туреччина нарощує їх експорт", - констатують автори доповіді.
