Реакцією кількох найбільших АЗС на урядове рішення про встановлення граничного рівня торговельної надбавки на дизельне пальне та автомобільні бензини стало тимчасове припинення реалізації пального «преміального» класу. Причиною таких вимушених кроків, за словами представників АЗС, стала збитковість реалізації «преміум» палива з урахуванням обмеження його ціни.

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства прокоментувало ситуацію і зазначило, що урядова постанова від 14.05.2021 №474 не стосується преміального пального, а тільки марок, які є товарами «істотної соціальної значущості».

Держава має право регулювати ціни на бензин марок А-92, А-95 та дизельне пальне (на період дії карантину)

Після отриманих роз’яснень, АЗС відновили продаж пального «преміального» класу. Але давайте з’ясуємо, чи має право держава регулювати ціни на бензин та в який спосіб?

Закон України «Про ціни і ціноутворення» покладає повноваження з державного регулювання цін (в тому числі, шляхом встановлення граничних рівнів торговельної надбавки) на Кабінет міністрів України. При цьому, вказаний закон передбачає, що державні регульовані ціни можуть запроваджуватися «на товари, які мають істотну соціальну значущість».

Перелік «товарів, які мають істотну соціальну значущість» сформовано Урядом ще у квітні 2020 року, на період дії карантину (постанова КМУ від 22.04.202 № 341). До таких товарів віднесено бензин марок А-92 та А-95, дизельне пальне.

Як бачимо із законодавчих положень, держава (Уряд) має право регулювати ціни на пальне, однак виключно на бензин марок А-92, А-95 та дизельне пальне (на період дії карантину).

Інше питання (мабуть, риторичне), чи є такі державні регульовані ціни економічно обґрунтованими, тобто чи  відповідає ціна на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). 

"Ручне" регулювання цін свідчить про непрозорість державної регуляторної політики та непередбачуваність рішень державних органів влади

Звісно, закон встановлює певні номінальні гарантії для суб’єктів у тому випадку, якщо державні регульовані ціни (на бензин) будуть нижчими від економічно обґрунтованого розміру. В такому випадку суб’єкт може отримати відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів бюджету (якщо джерела для такого відшкодування закладені в бюджеті). Але механізм та строки отримання такого відшкодування - це вже зовсім інша історія.

Суб’єкти господарювання можуть оскаржити в судовому порядку урядову постанову, зокрема на тих підставах, що державні регульовані ціни є нижчими від економічно обґрунтованого розміру.

На мій погляд, таке «ручне» регулювання цін свідчить про непрозорість державної регуляторної політики та непередбачуваність рішень державних органів влади, а також негативно відображається на ринку в цілому, оскільки завдає господарюючим суб’єктам збитків та створює сприятливе підґрунтя для розвитку тіньового бізнесу. 

Олена Проценко, старша юристка Юридичної групи LCF

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram