З початку повномасштабного російського вторгнення загальна сума донатів на потреби Збройних Сил України сягнула близько 100 мільярдів гривень. З цієї суми більше половини українці надіслали на рахунки різноманітних благодійних фондів.

Найбільш популярним каналом донатів на потреби армії став спецрахунок Національного банку, куди переказали 25 мільярдів. Далі йде фонд United24 із показником більш ніж 12 мільярдів гривень. Один з найавторитетніших фондів, який активно допомагає армії ще з 2014 року – "Повернись живим" - з початку великої війни назбирав близько 7 мільярдів гривень, а фонд Сергія Притули - більше 4 мільярдів.

Допомагають українським захисникам далеко не всі

В той же час, наприкінці липня, після багаточисельних скандалів із корупційними тендерами столична влада одним вольовим рішенням вирішила "відмитися" від негативу та радикально збільшила фінансування міської програми "Захисник Києва" - спрямованої на задоволення потреб військових частин столиці. Якщо на початку року в міському бюджеті на неї передбачалося лише близько 1 мільярда гривень, то вже наприкінці липня "несподівано" знайшлося додаткових 4 мільярди. А ця сума співмірна з кількістю донатів, зібраних найпопулярнішими українськими фондами.

Міська рада Дніпра, тим часом, однією з перших в країні запустила програму закупівлі дронів на потреби ЗСУ, витративши на це близько мільярда гривень.

Втім, допомагають українським захисникам далеко не всі. Місцеві ради продовжують витрачати мільярди на дорожні роботи (що важливо, але не у таких масштабах, як сьогодні, зважаючи на те, що очманіла ракета може у будь-який момент зіпсувати щойно відремонтоване покриття), озеленення територій та закупівлю абсолютного непотребу за відверто завищеними цінами (аби, звісно, різницю покласти до своєї кишені). Усі пам’ятають про барабани, овочерізки, бігові доріжки та інші "критично важливі" під час війни закупівлі.

Якщо вірити прем’єр-міністру Денису Шмигалю, місцеві бюджети на сьогодні накопичили вже понад 150 мільярдів гривень

Скільки тисяч дронів, якісних турнікетів, автівок, засобів розвідки та вогневої протидії можна було придбати за ці кошти і, тим самим, врятувати життя захисників України, які постійно відчувають нестачу необхідного обладнання на фронті?

Якщо вірити прем’єр-міністру Денису Шмигалю, місцеві бюджети на сьогодні накопичили вже понад 150 мільярдів гривень на своїх рахунках. Авжеж, значна частина з цих коштів може знадобитися на підтримання нормальної роботи комунальних підприємств тієї чи іншої громади, які через неможливість підвищення тарифів та недолуге управління ледве зводять кінці з кінцями. Водночас, надлишок з затребуваної для підтримання життєдіяльності областей суми – аж ніяк не піде на посилення обороноспроможності держави. Хоча, як це не парадоксально, він отриманий місцевими бюджетами саме через війну: його сформували переважно податки з виплат мобілізованим мешканцям.

Складається враження, що переважна більшість чиновників різного штибу після відбиття першої хвилі ворожої навали живе у паралельному всесвіті, де все по-старому

І якщо у мирні часи факт "розпилу" бюджетних коштів місцевими "царьками" дратував, але подекуди, коли ті не надто загравалися, на нього можна було заплющити очі, то зараз, коли ми воюємо за збереження української нації як такої, кожна недоотримана фронтом гривня може мати катастрофічні наслідки. Особливо, якщо та гривня тим же фронтом і здобута.

Сьогодні перед нами постає класичне питання: "бути чи не бути" українській згуртованості заради досягнення перемоги. Народ дав на нього чітку відповідь ще у перші дні війни. Проте складається враження, що переважна більшість чиновників різного штибу після відбиття першої хвилі ворожої навали живе у паралельному всесвіті, де все по-старому, лиш іноді доводиться ховатися від російських ракет чи іранських дронів.

Якщо згадати останні тендери на Prozorro, можна зробити висновок, що майже кожна область (за виключенням тих, кому зараз найважче: Херсонської, Харківської, Миколаївської, Запорізької), за грубими підрахунками, зекономивши на менш пріоритетних витратах (як-то, наприклад, відбудова сільського стадіону у Волинській області за 72 мільйони), могла б безболісно направляти на потреби фронту не менше 1,5 мільярдів гривень на рік. Якщо узагальнити по усім українським областям (окрім прифронтових та тимчасово окупованих) – отримаємо цифру 27 мільярдів! Це навіть більше, ніж за півтора року великої війни накопичив Нацбанк на своєму спецрахунку на потреби ЗСУ!

Однак безболісно це було б тільки для населення - сімейні бюджети чиновників та їхніх партнерів, звісно, від цього відчутно схудли б. Довелося б відкласти купівлю чергової квартири, а комусь – навіть зекономити на "робочому відрядженні" на екзотичні острови. Журба…

Усе говорить про те, що ворог готується вести війну роками, для чого вже перевів власну економіку на воєнні рейки: нарощує роботу оборонних підприємств та збільшує власне виробництво дронів, ракет та іншої техніки. Навряд чи потрібно пояснювати, що ресурсні можливості Росії досі значно перевищують українські, навіть попри накладені санкції. І не варто очікувати, що цивілізований світ буде цю різницю компенсувати за власний рахунок довічно.

Нашим чиновникам необхідно нарешті зрозуміти, що, якщо не змінити власний образ мислення - війна триватиме дуже довго. Аж ніяк не "2-3 тижні", і не до кінця 2023-го – вже зараз, за реалістичними прогнозами, рахунок йде щонайменше на кілька років. А чи протягнуть стільки часу наша армія та економіка за умови постійного висмоктування коштів з державної "цицьки" не на першочергові потреби - велике питання.

Необхідно нарешті остаточно сконцентруватися на головному – підтримці фронту та військових. Вже навіть представники центральної влади, відчуваючи народний гнів, що наростає, почали кволо реагувати на вимогу суспільства покласти край дерибану.

Тепер черга за місцевою владою, яка має нарешті повернутися в реальний світ.

Дмитро Шварц