Через глобальне промислове хімічне забруднення водного середовища в морепродуктах і в організмах річкових мешканців концентруються смертельно небезпечні органічні сполуки ртуті. Згодом це може призвести до необоротних змін, які практично не піддаються лікуванню. Таку точку зору висловив заслужений професор МДУ, академік, голова секції хімії РАЄН, експерт ООН із хімічної безпеки Валерій Петросян.
Дана речовина значно перевищує за ступенем токсичності таку відому отруту як сулема. З проблемою масового отруєння метилртуттю ще 50 років тому зіткнулися японці, в чиєму харчовому раціоні переважають страви з риби та морепродуктів. У результаті в людей, які споживали ці морепродукти, розвивалося захворювання, що характеризувалося складним неврологічним симптомом, у новонароджених дітей спостерігалися пороки розвитку (зокрема, була виявлена надзвичайно висока частота потворності). Останнє пояснюється тим, що ртуть легко переходить через плаценту, і рівень концентрації ртуті в головному мозку ембріона спостерігається всемеро вище, ніж у матері. Відтоді випадки отруєння були зафіксовані практично у всіх куточках світу.
Може виникнути питання, а звідки взагалі беруться сполуки ртуті в тих районах, де немає ні заводів, ні інших об`єктів, що забруднюють навколишнє середовище. На сьогодні тільки викиди металевої ртуті в атмосферу становлять понад 6000 тонн на рік, з яких 2500 тонн припадає на природні джерела - вулкани, лісові пожежі.
Взаємодіючи в атмосфері з кислотними дощами, елементна ртуть перетворюється на неорганічні солі ртуті, які, осідаючи в річки, моря і болота, перетворюються на метилртуть. Це відбувається в природних умовах біохімічним шляхом і одне з пояснень даного процесу полягає в тому, що утворення метилртуті є своєрідною детоксикацією, що приводить до позбавлення від неорганічної ртуті шляхом її переведення в органічну форму, яка володіє більшою рухливістю у водних екосистемах. Відомо, що неорганічна ртуть мітилірується в певних кількостях не тільки водної товщі, а і в донних відкладеннях, у грунтах, а також у кишковому тракті та шкірі риб. Метилртуть із водного середовища активно акумулюється фітопланктоном, який є їжею для зоопланктону, яким переважно харчуються риби.
Вже понад чверть століття тому виявлено, що металева ртуть і хлорид ртуті, знаходячись у водному середовищі, адсорбуються тканинами риб, причому металева ртуть поглинається вп`ятеро швидше завдяки високій розчинності в жирових тканинах. Але метилртуть ще небезпечніша, оскільки володіє вищою порівняно з неорганічними формами ртуті здатністю проникати в організм (у ссавців поглинання з їжі метилртуті відбувається практично повністю), а ось виводиться з організму значно повільніше, ніж інші сполуки ртуті. Це і призводить до яскраво вираженої властивості метилртуті накопичуватися в організмі. Період напіввиведення метилртуті у людини сягає 200 діб.
