Україна - Польща: згадаймо заповіт Качинського

Павло Клімкін
10:00, 10 березня 2018
Політика
7304 0
Думка

Третього березня, перебуваючи в Польщі, я відвідав село Павлокома, де разом з сотнями українців вшанував пам'ять  366 українських селян, яких цього дня 1945 року по-звірячому знищив загін польської Армії Крайової.

Тимчасом 10 березня виповнюється ще одна трагічна річниця. У 1944 році на Холмщині підрозділи Армії Крайової та Батальйонів Хлопських під командуванням Станіслава Басая вирізали велике українське село Сагринь і кілька менших навколишніх сіл. За кількістю загиблих цей злочин ще страшніший, ніж у Павлокомі. Було вбито, за різними підрахунками, від 800 до 1300 українців, 70 відсотків замордованих – жінки й діти. 

Про якусь військову зумовленість нападу на Сагринь годі й говорити. Там знаходилися 20 поліцаїв, набраних німецькою окупаційною адміністрацією з місцевого населення. Ясно, що жодної загрози Армії Крайовій вони не становили. Отже, мета каральної акції була одна – етнічна чистка, фізичне знищення українського населення.

Нема нічого простішого й логічнішого, ніж визнати ці очевидні факти, погодитися, що взаємна різанина 40-их років є справді величезною трагедією, нашою спільною трагедією

Ці факти аж ніяк не вписуються в нову історичну концепцію польського правлячого політикуму, згідно з якою Українська повстанська армія оголошується злочинною організацією, а Армія Крайова залишається чистою й непорочною.  Дійсність спростовує такий підхід. На жаль, воєнні злочинці були з обох боків, а жертвами масових вбивств ставали як поляки, так і українці.

Мені здається, нема нічого простішого й логічнішого, ніж визнати ці очевидні факти, погодитися, що взаємна різанина 40-их років є справді величезною трагедією, нашою спільною трагедією. Таке, визнання водночас є й єдиним шляхом до українсько-польського примирення. Ми не маємо права перекидати провину з однієї сторони на другу, огульно звинувачувати цілі нації й національні визвольні рухи. Ми повинні разом засудити злочини й конкретних злочинців, які їх скоїли, ми повинні разом пам’ятати й вшановувати наших загиблих. Завданням політичних й інтелектуальних еліт є зробити так, щоб скорбота за невинними жертвами не роз’єднувала, а об’єднувала українців та поляків.

Кажучи це, я не відкриваю нічого нового. Адже ще кілька років тому Україна й Польща йшли саме цим шляхом взаємного прощення й примирення. Наше партнерство, щира дружба могли вважатися взірцем для всієї Європи.

Щоб зберегти і розвинути наше примирення, ми маємо вести максимально чесний, відвертий та критичний діалог

Ще в 1994 році наші уряди уклали Угоду про збереження місць пам’яті поховання жертв війни і політичних репресій. Згідно з Угодою в Сагрині ще в 2008 році споруджено меморіал жертвам масового вбивства. Передбачалося, що незабаром його разом відкриють президенти двох країн. Церемонія не раз переносилася з різних причин, досягалися домовленості про нові терміни, проте минуло вже 10 років, а меморіал офіційно й досі не відкрито.

Мені, як і більшості українців, дуже болить, що різкий розворот польського керівництва в історичній політиці змінив атмосферу нашого партнерства. Я не розумію, для чого потрібно зводити нанівець наше щире примирення, причому саме тоді, коли агресивна політика Росії загрожує майбутньому і України, і Польщі, і всього Євросоюзу.

Щоб зберегти і розвинути наше примирення, ми маємо вести максимально чесний, відвертий та критичний діалог. Ніхто не каже, що він буде простий і що ми в усьому прийдемо до однакових оцінок. Але ми повинні навчитися поважати думку іншого, примиритися з тим, що на певні події минулого партнер дивиться під своїм кутом зору. Маємо також зрозуміти, що спроби нав’язати іншому своє власне бачення історії як єдино правильне, диктувати, кого можна вважати національними героями, а кого ні, є щонайменше контрпродуктивними.

Кілька днів тому у статті, присвяченій українсько-польським взаєминам, я вже писав, що готовий узяти на себе відповідальність за те, щоб повернути наші взаємини в нормальне й цивілізоване європейське русло. Ще раз закликаю польську сторону до відвертого діалогу й прагнення зрозуміти одне одного.

Давайте згадаємо заповіт святого Івана Павла ІІ: «Пробачаємо й просимо пробачення!».

Польський президент Лех Качинський у 2009 році сказав великі слова: «Спогади історії не можуть звільнити нас від думок про сьогодення. Відшукаймо в собі мужність і милосердя, щоб звернутися до Бога з найкращою молитвою: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Шкода, що ці слова не звучать вже кілька років поспіль.

Давайте нарешті разом відкриємо меморіал в Сагрині і разом повернемося на шлях історичного примирення.       

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter