Кабінет міністрів схвалив створення державної установи «Український інститут» для презентації України за кордоном та просування її іміджу в світі. Безумовно, це потрібна річ. Адже сучасна дипломатія – це не лише люди у костюмах, які представляють урядові структури та зустрічаються з такими самими людьми у костюмах.

90% сучасної дипломатії – це представники всіх інших верств населення, науковці, громадянське суспільство, тому в сучасному світі без м’якої сили, без публічної дипломатії - неможливо. Треба показувати, що таке Україна, що взагалі вона існує. Адже «на радарах» певних країн України немає, вони не розуміють, що таке Україна та яка різниця існує між Україною і Росією.

Для того, щоб армія не почала воювати, спочатку потрібна культурна, публічна дипломатія

Для кожної країни надзвичайно важливо, щоб були ті речі, які впливають на свідомість сусідніх країн та інших важливих країн. М’яка сила сприяє взаєморозумінню між націями та можливостям реалізації наших національних інтересів. Для того, щоб армія не почала воювати, спочатку потрібна культурна, публічна дипломатія.

Погляньмо на ось таку ситуацію. Після Помаранчевої революції, у 2005 році, Путін почав розбудовувати інститути та ідеологію «руського мира» підхід «співвітчизники». В 2008 році всі ці інституції вже працювали на повну потужність – дурили наше суспільство, тих, хто не є свідомою частиною української політичної нації. Ці люди підпадали під пропаганду, і, звичайно, ці люди створили картинку, щоб показати, що весь Крим начебто голосував на псевдореферендумі, хоча це неправда. Те ж саме на Донбасі. Не кажучи вже про тих наших, на жаль, співвітчизників, які взагалі взяли в руки зброю і почали воювати проти власного народу та держави. Все це є прояв того, як ворожа м’яка сила підриває підвалини іншої держави, шкодить нам і вбиває нас.

Якби у нас були відповідні проекти, ми були би прищеплені від цієї російської агресії. Звичайно, вона була би, адже сама сутність путінського режиму передбачає агресію, але такого резонансу та успіху не мала би.

Тому, думаю, культура і м’яка сила України – це те, на що слід витрачати, можливо, лише трохи менше грошей, аніж на Збройні сили України.

Крім того, слід розуміти, що діяльність «Українського інституту» повинна бути спрямована, перш за все, не на українське суспільство, а на закордон, на ті країни, які для нас надзвичайно важливі, які допомагають нам реформуватися всередині і захищати від зовнішньої агресії нашу державу. З точки зору наших зовнішньополітичних і безпекових пріоритетів, представництва інституту мають бути у Вашингтоні, Брюсселі (як серці Європи), Парижі та Берліні (країни, які надзвичайно важливу роль грають в Європі, крім того, вони є частиною Нормандського формату). Важливі також і  Британія, і Польща… Я би додав ще й Румунію, яка зараз – наш потенційний союзник. І вже не кажу про інші країни, той самий Китай…

Тому, думаю, культура і м’яка сила України – це те, на що слід витрачати, можливо, лише трохи менше грошей, аніж на Збройні сили України

Інше питання, чим безпосередньо буде займатися цей інститут. Україна є різна – можна і далі просувати Шевченка, а можна просувати сучасне мистецтво та інші речі, можна в різних пропорціях це робити. Тобто ключове питання – як ми позиціонуватимемо Україну?

На мій погляд, держава має сформувати певні концептуальні рамки і потім брати участь у керуванні цим процесом. Але реалізація проектів має здійснюватися виключно приватним сектором, митцями, тими, хто не спотворений державною службою, її мовою та корпоративною культурою. Адже держава у таких питаннях дуже часто є неефективною, то ж залучення бізнесу і приватного сектору до таких проектів надзвичайно потрібне. Тоді це будуть якісні, дійсно свіжі, речі, цікаві не лише бюрократам, які дуже часто мають обмежений смак і розуміння. 

Олександр Хара, дипломат, директор Департаменту міжнародних багатосторонніх відносин Фонду «Майдан закордонних справ»