Вражаюча – буквально – операція СБУ "Павутина" була для Білого дому не менш шокуючою, ніж для Кремля. З двох причин. По-перше – це наочний приклад того, що витрати 175 мільярдів доларів на гігантську систему ППО "Золотий купол" є марними у сучасних умовах, коли маленький FPV-дрон з фури здатен пошкодити будь-який навіть найважливіший об’єкт.
Американці з адміністрації не так раділи за успіх українців, скільки співчували росіянам, екстраполюючи на себе таку атаку. Простіше кажучи, Україна показала, що старі підходи неефективні, а саме на них спирається домінування США у світі.
По-друге – особисто Трамп сприймає українські атаки по РФ, проти "більш потужної країни", як провокації, а ось удари росіян по Україні – як прояв "величі". Сам Трамп таким же чином бомбить хуситів. І хоча єменці нам точно не друзі, але є пряма паралель – мало хто критикує "право" США бомбити їх всім, чим заманеться. Бо вони "великі", а Йемен "маленький" і, в принципі, не здатен перемогти американців.
Останні інсайди у ЗМІ, де Україна порівнюється з "чихуахуа", а РФ - з "великим псом" наочно демонструє такі паралелі. Власне, на цьому сприйнятті "величі" - що є "великі" країни, які мають право на все, та всі інші, які мають бути слухняними до гегемонів – й спирається "дружба" Трампа, Путіна та Сі.
Між їхніми державами є пряма конкуренція за зони впливу, тому проблем у відносинах між ними вдосталь, але на особистому рівні – вони однодумці. А Україна - це такий собі "андердог" у їхньому сприйнятті, який посмів кинути виклик цьому світосприйняттю й показав, що асиметричними діями здатен не просто тримати удар від одного з "великих", але й бити по найбільш болючих місцях, щоб по всій цій "великій туші" йшли конвульсії.
Україна показала, що має "карти", за термінологією самого Трампа. Більше того, всі спроби тиснути на Київ, щоб "завершити війну за 24 години" (звісно, за рахунок українських поступок) нічого не дали. Навпаки, Україна та особисто Зеленський, якого Трамп терпіти не може ще з першої каденції (бо той відмовився надати компромат на сина Байдена, через що, як вважає Трамп, в нього "вкрали" минулі вибори) під цим тиском знов стали популярними у Європі.
Україна взагалі стала "ядром" нової оборонної стратегії ЄС. І вже Брюссель та європейські країни почали ставити свої вимоги Трампу. А ще ж Японія та азійські країни почали опиратися та навіть відповідати на "митні війни". Ізраїль та Іран посміли опиратися трампівським "угодам" і так далі – перелік буде довгим.
Тобто, пішов "каскадний ефект" - всі вирішили, що вони можуть, як і українці, ігнорувати вимоги Білого дому, що дає результат – замість відверто колоніальної угоди по надрах Україна добилася більш-менш прийнятної, хоча й не дуже дієвої, угоди про інвестиційний фонд. Це просто шалено дратує теперішню владу США. І тому вони не дуже опиралися, коли Путін у розмові з Трампом просив дозвіл на "удар помсти" по Україні.
Відомий пост американського президента майже прямим текстом каже, що "ви маєте право бомбити Україну у відповідь, якщо підете на поступки по Ірану". Так, у Білому домі чомусь досі вважають, що це Іран залежний від Кремля, а не навпаки. І що Путін може якісь там умови ставити аятолі. Хоча в реальності все прямо навпаки.
До речі, те що Трамп ув’язує Україну та Іран в одну "угоду" вже давно не новина. Власне, саме тому обидва "треки" веде спеціальний посланець президента США по Близькому Сходу Віткофф. Де Україна, а де Близький Схід? Але якщо це одна угода, то все логічно. Одна велика угода, яка розвалилася через відмову України капітулювати на умовах Кремля.
Тепер вже й Іран відмовляється йти на поступки, і всі очікують що найближчим часом Трампу потрібно буде або реалізувати погрози "страшної кари", або визнати свою слабкість. Українці розвалили всі амбітні плани Трампа на "велич" та стали тим невеличким (на його думку) камінцем на шляху, за який він перечепився і зараз може впасти. І з Індією проблеми, і з Китаєм немає "угоди". Все пішло під три чорти.
І Трамп хапається за вплив Путіна як за "соломинку", яка має втримати його на плаву під тиском зовнішніх та внутрішніх проблем. І саме у цей момент вразливості українське СБУ б’є росіян по найболючішому – по "ядерний тріаді", чим знов ламає плани Білого дому. Та що ж таке…
Б’ють по "великій" РФ та навіть дозволу не питають! Яке "нахабство" від "чихуахуа". Не дарма американські ЗМІ одне за одним як сенсацію подавали, що українці не погоджували удари по РФ з Білим домом. А ще – як виправдання перед Путіним, що "це не ми – це вони самі, а ми дружимо далі".
Це й Кремлю поламало трохи "карти", адже весь "міф" так званої "СВО" для "глибинаріїв" вибудовується довкола думки, що вони воюють "з усім НАТО", а України "не існує", "вже перемогли", "маріонетка Заходу". А тепер виявляється, що Україна цілком сама воює та проводить потужні операції, на які Кремлю немає чим відповісти, бо вони вже використовують все, що можуть. Були спроби показати Україну як "британську маріонетку" або "французьку", але це російська аудиторія не сприйняла.
Але повернемось до США. Щоб показати своє незадоволення, міністр оборони США Хегсет не тільки відмовився очолити засідання групи "Рамштайн" (не тієї, що рок грає, а тієї, що Україні зброю надає), а взагалі пропустив захід. І це при тому, що саме поряд у Європі він у той день перебував. Потім стала відома інформація про те, що Хегсет забрав на американські потреби підривачі для протиракет, які були спеціально закуплені для України у часи Байдена та спеціально адаптовані для боротьби з "Шахедами". І це на тлі анонсованого "удару помсти".
Втім, ці рішення були прийняті ще до операції "Павутина" - це була "кара" за попередні українські "вибрики" з відстоюванням власних національних інтересів. Тим не менш, вже за підсумками ударів по російських літаках, особисто Трамп знов розкритикував Зеленського.
Але така політика призвела не до якихось успіхів у кооперації з Кремлем, а до формування образу американської адміністрації як "слабкої". Адже вона не стала на сторону переможців, якими у той день медійно були українці. Трампа значно більше б поважали, якби він підтримав удар та показав, що це покарання для Кремля, на яке американці вже давно натякають.
А краще – ввів би обіцяні санкції, як покарання за можливі "удари помсти" по Україні. Але ні – Трамп фактично "дозволив" Путіну робити все, що заманеться. Чим показав, що він залежний від Кремля й робить на того ставку у своїх провальних "угодах".
Хто ж хоче бути на стороні "слабкої" адміністрації, яка не здатна досягти жодної "угоди" з позиції сили та навіть зібрати необхідні голоси для "ВЕЛИКОГО БІЛЛЮ", який вже відкрито критикують MAGA-республіканці? Дійсно, якщо українцям можна опиратися тиску Трампа, то чому не можна самим американцям? Бо, як довів вже сам американський президент – в усіх випадках, коли він зтикається з реальним спротивом, він починає давати задню. Доведено також Китаєм та ЄС у перемовинах про мита.
Якщо президент "слабкий", то на нього можна тиснути, щоб отримувати те, чого бажаєш. І, ось, вже Ілон Маск, який фактично жив разом з Трампом одразу після виборів, починає медійну кампанію тиску на свого "патрона". Там все зайшло вже настільки далеко, що Маск навіть проводить опитування щоб створити окрему партію "трампістів" проти Трампа.
Політичне літо у США точно буде спекотним, адже вже фактично почалася передвиборча кампанія на довибори у Конгрес 2026 року. І тепер всі групи у Республіканській партії пропонують свої ідеї покращення рейтингу, якщо вже плани Трампа завалюються один за одним. Той же сенатор Грем з його "актом про санкції" проти РФ веде свою кампанію як захисник України та євроатлантичної солідарності, координує діяльність з ЄС та держсекретарем Рубіо. І нам це цілком вигідно.
Те, що команда MAGA деморалізована, видно, зокрема, і на прикладі згаданого Віткоффа як апологета ставки на Путіна по всіх проблемних напрямках. Він практично зник з медійних "радарів". Чого цей ріелтор, який намагався вирішувати долю інших народів за принципом "купи-продай" так зненацька "затихарився"? Бо жодних успіхів не має. А це у апаратній боротьбі дає перевагу команді Рубіо-Келлога, які навпаки дуже активізувалися, й які тепер кооперуються з тим же Гремом та іншими незадоволеними теперішнім курсом республіканців.
Для України та Європи дуже важливим індикатором буде звільнення Віткоффа, який цілком може піти слідом за "космічним кораблем" Маска. І Трамп не жартує, коли говорить, що незабаром прийме рішення про санкції (тобто – про кардинальну зміну курсу). Бо довго тягнути з провальним курсом не можна – вибори ж наступного року.
Так, його "пару тижнів" тривають вже другий місяць, але такими заявами він натякає, що це відбудеться у цьому політичному сезоні, якщо у Віткоффа не буде перемог. А минула каденція та "сумбур" з відставками радників та спецпосланників показують, що відповідальність за всі провали Трамп на себе не візьме – винними будуть саме виконавці.
У підсумку, ми бачимо, як Україна не просто здобуває "карти", але й змінює політичну реальність загалом просто тим, що не здалася. Натомість недооцінка нас з боку американців призвела до їхніх хибних очікувань та планів, де ключова роль віддана Путіну, чиї "карти" виявилися значно слабшими, ніж очікував Трамп з його проросійськими радниками. Тепер ми та весь світ очікує на зміну курсу американської адміністрації.
І варіантів два – повністю відсторонитися та показати себе "лузером", або все ж об’єднатися з європейцями та українцями й отримати "лаври" лідера демократичного світу, який зробив потужний "камбек". Рубіо, судячи з усього, вже готується до цього моменту, який виглядає все ближчим. Звісно, якщо не станеться якийсь новий "чорний лебідь", який змінить всі розклади. Зараз же головний індикатор для зміни курсу – визнання провалу "іранської угоди" та домовленостей з Кремлем по Україні.
Тримаємо стрій та чекаємо на зміни, не забуваючи, що кожен удар по РФ та по її прибутках ці зміни буде наближати.
