Політики надто часто вказують на Чорнобиль як на доказ приреченості диктатур / фото УНІАН

Політики, зіштовхуючись з незнайомими викликами, часто звертаються до минулого. Проблема в тому, вони вбачать у ньому не набір тяжких питань, як історики, а склад аналогій, які дають легкі відповіді. Це спокуслива простота може завести їх в глибокі хащі.

Для експертів й інших шукачів прикладів про міжнародні відносини Чорнобиль - це метафора, яка з часом втратила цілісність. Справжня катастрофа на Чорнобильській АЕС, яка сталася 35 років тому, мутувала в байку про те, як викриття лиха може підірвати авторитарний режим. Про це на сторінках Foreign Policy пише професор політології Массачусетського університету в Амгерсті Пол Масгрейв.

Читайте такожАварії на ЧАЕС траплялись і до 1986 року: СБУ розкрила радянські архівиЦя історія дала поштовх невпинним пошукам підтвердження, що будь-яка катастрофа в авторитарній системі, ворожій до США, неминуче віщує внутрішній крах американських ворогів. Це аналогія, яка вказує американським політикам на крихкість інших систем і на велику перевагу їхньої власної. Таким чином, це звільняє їх від потреби зміцнювати фундамент власної політичної системи чи готуватися до довготривалого співіснування зі стійким авторитарним ворогом.

За умови вправного використання, аналогії можуть прояснити незнайомі ситуації. Але надмірне використання може завести аналіз в пастку. Дослідник міжнародних відносин Юень Кхонг у своїй книзі "Аналогії війни: Корея, Мюнхен, Дьєнб'єнфу і в'єтнамські рішення 1965 року" викриває, що американські міркування в часи Холодної війни спиралися на фундамент аналогій. Він пропонував чіткі, переконливі і, як виявилося, помилкові уроки про вибір дій, який у них був.

Політики були переконані, що досвід Мюнхенської угоди 1938 року вчив, що задобрювання лише заохотить агресора. А урок Корейської війни полягав в тому, що силове втручання може дати поштовх більш широкому конфлікту. Коли вони наклали ці аналогії на сценарії Холодної війни, вони отримали тверді й засновані на історії, але абсолютно недоречні висновки про те, як варто діяти.

Суть аналогій проста: потрібно знайти в минулому ситуацію, характеристики якої схожі на те, що відбувається зараз. А після цього можна оцінити, що спрацювало, а що ні, щоб повторити успішні підходи й уникнути помилок минулого. В реальності ж аналогії ніколи не ідеальні. І надмірне покладання на них плутає, а не розтлумачує міжнародні відносини й зовнішню політику. Ця проблема, за словами Кхонга, стає гострішою разом зі зростанням домінування єдиної інтерпретації якоїсь історичної події.

Читайте такожWP: Через 35 років Чорнобиль лякає і дає надію водночасТак сталося й з катастрофою на Чорнобильській АЕС. Байка про Чорнобиль переконлива й практично створена для телебачення. Навіть останній лідер СРСР Михайло Горбачов її просував. І вона навіть нагадує про справжні чорнобильські події: про потужний викид радіації, а також про тяжкі зусилля, націлені приборкати й приховати масштаби катастрофи, які, зрештою, надзвичайно провалилися.

Байка бере всі ці елементи й перетворює їх в застережну розповідь про колоса, чия жага влади підштовхнула конструкторів схвалити проект реактора з фатальними недоліками, які викрив лише катаклізм. Коли таємний уряд змовився придушити правду, сміливі аутсайдери викрили її. І ця правда похитнула, а потім і знищила уряд СРСР. В цій історії чорнобильська катастрофа грає роль порту тепловідведення "Зірки Смерті", але в конструкції СРСР. Мов у фантастичному кіно, ідеальний план лиходія руйнує слабкість, яку він дуже довго приховував.

Як і будь-яка така історія, байка про Чорнобиль викриває реальність. Наприклад, правда, що рішення СРСР приховати недоліки в конструкції реактора стала результатом дечого більшого, ніж банального бажання простих чиновників уникнути відповідальності. Це сталося через схильність марксистсько-леніністських режимів перетворювати наукову експертизу в квазі-релігійну систему вірувань. Але твердження, що Чорнобиль спричинив кризу легітимності в СРСР, спирається на недооцінці авторитарної стійкості й спрощенні того, як складні суспільства насправді функціонують.

Той факт, що Радянський Союз розпався через 5 років після катастрофи в Чорнобилі, часто згадують як важливий доказ на підтримку твердження, що аварія пришвидшила, якщо не спричинила розпад головної комуністичної держави світу. Через більш ніж три десятиліття після кінця Холодної війни між СРСР і США, повинно стати очевидним, що авторитарні режими здатні витримувати хронічні й гострі кризи, тяжкість яких не менша, а той більша, ніж була в Чорнобилі. Зрештою, СРСР сам це робив дуже багато разів: під час голодів в 1921-1922, 1932-1933 і 1946-1947 років.

Читайте такожЧорнобиль 35 років потому: який вигляд має зона відчуження сьогодні (фоторепортаж)Від Куби до Північної Кореї, від Ірану до Китаю, - режими, не менш репресивні, ніж був СРСР, знайшли способи адаптуватися до мінливих обставин. Навіть найбільш витончені презентації політичних уроків Чорнобиля масштабне лукавство авторитарного режиму, який створює катастрофу й намагається її приховати, все одно не може пояснити, чому схожі системи існують так довго. Багато режимів продовжують стійке існування попри те, що вони дуже багато і часто брешуть.

Через десятиліття після Холодної війни розпад СРСР здається не так провісником долі авторитарних режимів, як результатом окремих і непередбачуваних факторів: від особистості Горбачова до обвалу цін на нафту і нездатності централізованого політичного режиму конкурувати з федеральною структурою уряду. Можливо саме тому Горбачов підтримує байку про Чорнобиль, оскільки вона позбавляє його будь-якої провини.

Вас також можуть зацікавити новини:

Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі УНІАН ІноЗМІ