Міжнародний кримінальний суд у Гаазі у своєму щорічному звіті підтвердив кваліфікацію ситуації в Криму – в Офісі прокурора визнають, що це міжнародній воєнний конфлікт між Україною і Росією.

Виходить, що з Кримом усе чітко і ясно. Тобто Росія визнається порушницею міжнародного гуманітарного права і статей Римського статуту, тому за її дії в Криму її можна притягнути до відповідальності. Точніше – не Росію, а російських топ-посадовців, які відповідальні за порушення відповідних статей Римського статуту.

Кваліфікація ситуації на Донбасі також була підтверджена у цьому звіті. На жаль, тут ми не побачили нічого нового – вважається, що на Донбасі у нас паралельно є і міжнародний, і неміжнародний конфлікт.

Відео дня

Тож на Донбасі все складніше, адже, якщо йдеться про те, що на сході є елементи не міжнародного конфлікту, це означає, що там ми маємо внутрішній конфлікт. А в такому випадку відповідальною є Україна і українські громадяни. Якщо ж говорити про ту частину, в якій визнаються ознаки міжнародного конфлікту на Донбасі, то тут все так само, як і у випадку з Кримом.

«Виходить, що з Кримом усе чітко і ясно. Тобто російські топ-чиновники визнаються порушниками міжнародного гуманітарного права і статей Римського статуту, тому за їхні дії в Криму їх можна притягнути до відповідальності"

Тобто щодо Донбасу зберігається серйозний дисонанс між зовнішньою кваліфікацією та внутрішньою, яку конфлікту на сході країни надає українська держава. Згідно з законом про особливості державної політики щодо окремих районів Луганської і Донецької областей, на Донбасі триває агресія, і частина території Донецької і Луганської областей є тимчасово окупованими. Тобто Україна вважає, що на Донбасі, як і в Криму, має місце міжнародний конфлікт.

Таким чином, маємо неузгодженість позицій – внутрішньої і міжнародної.

А для притягнення до відповідальності топ-посадовців важливою є саме зовнішня кваліфікація конфлікту, а не власне трактування Україною подій на Донбасі. Міжнародна кваліфікація є більш важливою і значимою. Тому що Україна самотужки не в змозі притягти до відповідальності російських високопосадовців, відповідальних за порушення Римського статуту.

На даний момент у України є дві опції, як діяти далі. Перша – українська сторона має інтенсивно збирати, документувати і надавати докази в Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, зокрема, Офісу прокурора. Йдеться про докази того, що наші території є справді окупованими, і відповідальність за це повністю лежить на Росії. І нам потрібні дуже чіткі і якісні докази того, що відповідальність за ситуацію на Донбасі повністю лежить на Росії. Друга – Україна погоджується з тим, що відбуваються два паралельні конфлікти – внутрішній і міжнародний. У другому випадку ми маємо готуватися до того, що частково будемо розрулювати цей конфлікт як внутрішній, тобто самотужки притягати до відповідальності бойовиків тощо.

Крім того, у звіті Міжнародного кримінального суду вкотре нагадали Україні, що вона досі не ратифікувала Римський статут – головний документ цієї установи. І справді в Україні не поспішають із ратифікацією цього документа, і причина полягає у правовій безграмотності і необізнаності, які є джерелом сіяння різноманітних міфів та некоректного трактування того, що означає для України ця ратифікація.

А для притягнення до відповідальності топ-посадовців важливою є саме зовнішня кваліфікація конфлікту, а не власне трактування Україною подій на Донбасі. Міжнародна кваліфікація є більш важливою і значимою

Передусім серед політиків, і тих, хто має ухвалити рішення про ратифікацію Римського статуту (в Адміністрації президента, Міністерстві оборони, Генштабі тощо), зберігається чомусь таке розуміння, що, якщо Україна ратифікує Римський статут, то українські військові будуть притягнуті до відповідальності за воєнні злочині так само, як і російські військовослужбовці, найманці чи порушники. В якому сенсі це розуміння є некоректним? Наші військовослужбовці і так будуть притягнуті до відповідальності, якщо вони справді скоїли воєнні злочини і злочини проти людяності, бо, так чи інакше, прийнявши юрисдикцію МКС (а вона вже прийнята за рахунок подання двох декларацій), ці люди вже підпадають під юрисдикцію Римського статуту і Міжнародного кримінального суду. Тобто вони і так будуть відповідати. І вони не уникнуть цієї відповідальності, якщо Україна не ратифікує Римський статут.

Складається враження, що у нас розраховують на те, що, якщо Україна не ратифікує Римський статут, розслідування подій на Донбасі і притягнення до відповідальності винних у воєнних злочинах буде довгим процесом. Натомість, якщо Україна ратифікує Римський статут, всі ці процеси можуть проходити швидше: попередній розгляд, призначення повноцінного розслідування Офісом прокурора і так далі, а збільшується ймовірність того, що щодо тих, хто сьогодні перебуває при владі в Україні, швидше почнуться розслідування. А так, у нас сподіваються, що, якщо затягують із процесом ратифікації, а Україна ж не є пріоритетною державою, то вся ця справа затягнеться вже аж до того моменту, коли ті, хто сьогодні в Україні приймають рішення, вже не будуть при владі.

Це єдине, чим я можу пояснити небажання ратифікувати Римський статут, на додачу до правової безграмотності і елементарного нерозуміння цих процесів.

Крім того, нам треба підсилювати Міжнародний кримінальний суд: чим більше країн ратифікують Римський статут, тим більше можливостей з’являється у самого МКС, щоб боротися з наддержавами типу Росії

Конфлікт триває п’ятий рік, і ми вже, нарешті, маємо прийняти той факт, що Україна, так чи інакше, є стороною конфлікту, і вона зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт якомога швидше вирішився, щоб наслідки були подолані таким чином, щоб подібне більше не повторювалося, щоб люди отримали ту справедливість з боку держави, на яку вони розраховують. А сподіватися, що вдасться уникнути відповідальності за скоєні воєнні злочини – це неправильно, і так не має бути.

Ратифікація Римського статуту на сьогодні є єдиним механізмом, який здатен допомогти притягнути до відповідальності тих осіб у Росії, які скоїли воєнні злочини чи віддавали відповідні накази. Умовно кажучи, він дозволить «дотягнутися» до російського режиму і російських високопосадовців, аби ті відповіли за свої воєнні злочини, які були скоєні в Криму і на сході України.

Україна сама не здатна це зробити. Її правова система неспроможна. Це просто нереалістично.

Ратифікація Римського статуту сама по собі, в принципі, не є вирішальною. Адже вже зараз МКС має право розглядати ці справи, просто базуючись на двох деклараціях і на тому, що юрисдикція була прийнята. Але ратифікація дозволить прискорити процеси розслідування і притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Вона дозволить Україні стати повноцінним членом держав-учасниць Римського статуту, просувати свій порядок денний. Це підсилить наші позиції, адже Росія – це потужна країна, яка всіма способами намагається уникнути відповідальності.

Крім того, нам треба підсилювати Міжнародний кримінальний суд: чим більше країн ратифікують Римський статут, тим більше можливостей з’являється у самого МКС, щоб боротися з наддержавами типу Росії. Тому Україна має бути чи не найбільш зацікавленою стороною в тому, щоб у МКС було більше можливостей для притягнення російських діячів до відповідальності, бо саме наша країна найбільше постраждала від злочину агресії Росії.

Таким чином, тільки ратифікувавши Римський статут, у України з’явиться єдиний шанс притягнути до відповідальності російських високопосадовців за воєнні злочини, скоєні на нашій території.

Надія Волкова, директор Української правової консультативної групи