У миру золота репутація. Віряни моляться за нього. А в Норвегії Нобелівський комітет нагороджує людей і організації, які працюють над його встановленням і збереженням. Однак, мир на Землі виявився ілюзорним. Втім, впродовж трьох десятиліть після закінчення Холодної війни світ багато дізнався про мир. І цей урок робить його встановлення якщо не легшим, то простішим для розуміння.
Це не міфічний звір, не єдиноріг міжнародної історії. Його нарешті побачили в еру після Холодної війни, пише на сторінках American Interest професор американської зовнішньої політики в Школі передових міжнародних досліджень Університету Джона Хопкінса Майкл Манделбаум.
Читайте такожБританський міністр оборони назвав Росію серед ворожих сил
Людство дізналося, на що схожий мир. 25 років після падіння Берлінської стіни були найбільш мирними в історії. Хоч на Балканах, в Центральній Африці й Сирії все ж панувало насильство, великі держави не воювали одна проти одної. Насправді уряди цих країн виключили війну з порядку денного. Вони не відчували більше необхідності готуватися до вірогідної великої війни, хоча всі попередні уряди робили це з давніх-давен. Панував мир, якого ще ніколи не було.
Цей новий стан міжнародної політики виник завдяки трьом великим глобальним змінам. По-перше, військове домінування США відбило в інших країн охоту до агресії. По-друге, розширення масштабів міжнародної торгівлі й швидке зростання міжнародних інвестицій теж суттєво скоротили бажання воювати. Адже збройний конфлікт підривав би торгівлю. А це означало б, що ціна була б настільки високою для всіх сторін конфлікту, що ніхто фактично і не переміг би. По-третє, поширення демократії з її вільними, чесними й регулярними виборами, захистом релігій, економіки й політичної свободи скоротило вірогідність війни. Тому що люди отримали можливість приборкати своїх навіть найбільш божевільних правителів на виборах, підштовхуючи політичний клас до культури мирного компромісу.
Варто уточнити, що ці три риси міжнародної політики в часи після Холодної війни не можуть гарантувати мир. Насправді ніщо не може. Події політичного життя включно з війнами визначаються сплетінням численних сил, які варіюються в різні часи й в різних місцях. Разом з тим, що ці три фактори зробили велику війну більш віддаленою перспективою, ніж будь-коли.
Читайте такожBloomberg: У Росії більше політичних в'язнів, ніж у СРСР під час Холодної війни
Роки після кінця Холодної війни навчили людство, що міцний мир можливий, але він також і дуже крихкий. І саме тому мир більше не існує. Причина в тому, що важливі країни в кожному з трьох регіонів ведуть політику, яка включає застосування грубої сили, націлену на зміну мирних політичних і військових правил. В Європі Росія вторглася в сусідню Україну й окупувала частину її території. В Східній Азії Китай претендує на оголошення своєю суверенною територією більшої частини заходу Тихого океану, хоч це і суперечить міжнародному закону. Пекін будує штучні острови й розміщує на них військові бази. На Близькому Сході Іран поширює свій вплив у регіоні методами саботажу і насилля.
У лідерів цих трьох країн більше одної причини так агресивно поводитися. Але кожен з них бажає зміцнити прихильність своїх народів до них, виставляючи себе захисниками нації проти небезпечних зовнішніх ворогів. Вони нібито добиваються впливу і поваги світу до своїх країн. Пошуки внутрішнього успіху через політичні авантюри за кордоном – стара тактика. Однак, ніколи в історії вона не відбивалася так сильно на міжнародній політиці, як в останні роки.
Читайте такожForeign Policy: Майбутнє залежить від п’яти питань, які поки без відповіді
Автор пише, що рецепт відновлення миру теж відомий. Потрібні демократичні уряди. Численні дослідження показали, що сучасні демократії не схильні вдаватися до війни. Принаймні, вони не воюють одна з одною. Повністю демократичний світ був би більш мирним, ніж сьогодні. Якби Росія, Іран і Китай стали демократіями, вони б не відмовилися від своїх амбіцій проектувати міжнародний вплив. Однак, вони б робили це більш мирно, ніж їхні сучасні уряди.
Втім, проблема в тому, що досі не відомо, чи Росія, Іран і Китай хоч колись стануть демократичними країнами. І, як свідчить історія, змусити їх змінитися теж не можливо. Справжня демократія закріплюється в країнах лише тоді, коли вона виростає з внутрішнього імпульсу. Тож мир на Землі залежить від бажання і зусиль росіян, іранців і китайців.
