Здається, абсолютно неправильним, що такий чудовий весняний день ховає в собі смертельну загрозу. Цвіт нарцисів й вишень віщує відновлення й нову надію. Свіже повітря не викликає підозр, що воно несе щось підступне.
Однак, ми ходимо з острахом. Ми хочемо знову і знову очистити себе від невидимого нападника, гадаємо над тим, де сховатися й як втекти. Що дати нашим дітям, щоб захистити їх? Чи варто запастися туалетним папером і харчами? Чи можна довіряти уряду, який, здається, схиляється до того, щоб лише робити заспокійливі жести й перекладати вину на когось іншого?
"Це весна 1986 року. І я в Москві разом з сім'єю, обіймаючи посаду голови бюро New York Times. Після 26 квітня, коли реактор на Чорнобильській АЕС вибухнув і розкидав радіацію в усі боки, ми боролися з тривогою перед невідомим. Як репортери, ми старалися відрізнити факт від пропаганди. А на особистому рівні ми намагалися розібратися з мовчазною й невидимою загрозою, яка насувалася з вітром", - пише на сторінках New York Times Серж Шмеманн, який у 1980-х роках обіймав посаду голови бюро газети в Москві, Бонні й Єрусалимі.
Читайте такожForeign Policy: Страх перед коронавірусом виправданий, але перебільшений
Він визнає, що, звісно, сьогоднішня загроза інша. Радіація - це не якийсь патоген. Коронавірус може поширюватися з континенту на континент зі швидкістю польоту реактивного лайнера, а від людини до людини - в мить ненавмисного дотику. Радіація з палаючої Чорнобильської АЕС змогла дістатися лише туди, куди її відніс вітер. А соціальне відгородження було марним у боротьбі з зараженням.
"Однак, ці дві катастрофи мають спільний вимір. Це оте жахливе відчуття уразливості перед невидимим ворогом, страх, що він, вірогідно, вже напав, і усвідомлення того, що нашу науку застали зненацька, а пріоритети наших лідерів відрізняються від наших", - йдеться в статті.
Чорнобиль вибухнув в критичний момент історії СРСР. Лише за рік до того Михайло Горбачов прийшов до влади, обіцяючи реформувати поліцейську державу за допомогою "гласності" й "перебудови". Однак, коли реактор в Україні вибухнув і почав вивергати смертельну радіацію, радянська система швидко повернулася до старих звичок, таких як корислива брехня, маніпуляція інформацією й секретність.
Минули години, перш ніж Кремль хоча б визнав аварію після того, як чиновники в Скандинавії почали повідомляти про небезпечне зростання радіаційного фону. Перше офіційне повідомлення було класичним тоталітарним применшенням: "Аварія сталася на Чорнобильській АЕС, коли один з реакторів був пошкоджений. Проводяться заходи для ліквідації наслідків. Постраждалим надано допомогу. Була створена спеціальна урядова комісія".
Читайте такожWashington Post: Геополітичні наслідки Чорнобиля відчутні на війні в Україні
Люди знали досить багато, щоб читати між рядками: лаконічні формулювання про "комісію" і "заходи" говорили про катастрофу. Всі знали, що їхні життя під загрозою. Страх придушував лише інших страх перед тим, як держава демонструє владу. Пропагандистська машина втратила контроль над історією й зрозуміла, що змушена дозволити фактам й попередженням просочитися. Хоча стара звичка в усьому звинувачувати Захід лишилася. Як і сьогодні, вона стверджувала, що американці й західні європейці використовують Чорнобиль, щоб підірвати довіру до СРСР і поширювати "кампанію ненависті". Так було за кілька тижнів до того, як Горбачов публічно визнав катастрофу.
Не дивно, що авторитарний уряд Китаю відреагував на раннє поширення коронавірусу в Ухані дуже схожим чином, як і Кремль у ті часи. Але можливості Пекіну контролювати інформацію значно менші, ніж були в СРСР у "доцифрову еру". Симпатія суспільства до загиблого доктора Лі Венлянга, який першим повідомив про спалах нової хвороби й був звинувачений чиновниками в "грубому підриві громадського порядку", вказує на марність спроб контролювати новини. Однак, небезпека в тому, що попередження доктора Лі могли допомогти швидше й краще стримати вірус.
Спроби президента Дональда Трампа зробити так, щоб пандемія не нашкодила його передвиборчій кампанії, ще більш жалюгідна, ніж поведінка влади Китаю. Оскільки незалежні ЗМІ, сильний медичний істеблішмент, місцеві уряди й незалежні конгресмени не купилися на його звинувачення в тому, що хвороба - це "лише чергова їхня вигадка". Американці під загрозою епідемії, як радянські громадяни в 1986 році чи китайські в 2020-му, не дозволять себе дурити довго, коли їхні життя в небезпеці.
Читайте такожЗМІ розкрили результат тесту Трампа на коронавірус
Однак, розчаровує, що президент США почав визнавати гравітацію коронавірусу лише після того, як його спроби все заперечити нікуди не привели. А ще важливіше те, що його промова включала дезінформацію, таку як твердження, що ліки від коронавірусу от-от будуть доступні. І, звісно ж, були дуже знайомі спроби звинуватити когось з-за кордону в зараженні Америки.
В СРСР Чорнобиль став моментом, який пришвидшив загибель системи, життя якої вже підтримували штучно. Боротьба з коронавірусом теж, безумовно, лишить свій відбиток на цілих регіонах світу. США не будуть виключенням.
В 1986 році такі оцінки з'явилися пізніше, коли загроза зникла. А одразу після катастрофи питання були більш нагальні, як і сьогодні, в перші дні весни. Чи можна їздити в метро? Як купити їжу, якщо через карантин доводиться сидіти вдома? Чи варто оновити заповіт? Чи кажуть нам всім правду?
