У 32 річницю знаменитої промови екс-президента США Джорджа Буша-старшого у будівлі Верховної Ради України, яка увійшла в історію як chiken kiev speech або "котлета по-київськи", білоруські вертольоти перетнули кордони Польщі. Це стало черговим порушенням повітряного простору НАТО з боку РФ (чи країною, афільованою з РФ), проте реакція Альянсу була не надто потужною.
Річ у тім, що логіка США, Великобританії така: вони чекають на російські провокації. Вони розуміють, що росіянам провокація "на руку". Тобто, якщо ми подивимося на думки західних аналітиків, якщо ми подивимося, як вони бачать мислення росіян, то, схоже, вони розуміють: для росіян пряма конфронтація з НАТО, яка означатиме ядерне загострення – це єдиний варіант позитивного розв’язання війни проти України. Тобто Альянс виходить з думки, що росіянами потрібен привід для того, щоб застосувати ядерний арсенал.
Доволі пасивну реакцію Альянсу я списую на небажання дати Росії ту провокацію, яку Росія шукає
Відео дня
В НАТО це називають спробою повторити Карибську кризу. Тобто для Путіна найкращий варіант переговорів, це коли: "Джентльмени, нам півтори години до запуску ракет, давайте домовлятися, інакше весь світ - в труху". В НАТО розуміють, що подібні прольоти над країнами, які перебувають під "парасолькою" Альянсу - це намагання спровокувати блок, намагання зробити так, аби НАТО виглядало агресором, який незрозуміло, чому відреагував на дії Росії та Білорусі. Нібито це дасть Путіну карт-бланш, в першу, в очах китайців - привести в повну бойову готовність ядерні сили. Тому доволі пасивну реакцію Альянсу я списую на небажання дати Росії ту провокацію, яку Росія шукає.
Однак, якщо дивитись на інші схожі інциденти, реакція Альянсу хоч і була запізніла, але була доволі суттєва. Після перших прольотів над територією НАТО, після перших залітань ракет на територію Румунії та Польщі, ми побачили рішення Мадридського саміту, яке потім було закріплене рішенням саміту у Вільнюсі. Мова про десятикратне збільшення гарнізонів, посилення техніки, посилення стеження і двократне збільшення повітряних патрулів. Тобто НАТО все ж таки реагує, але не робить це в той момент, коли інцидент відбувається. Також вони створюють такі стратегічні умови, за яких провокації для росіян будуть все складнішими, а врешті – неможливими.
Те що ми не побачили та не почули у Вільнюсі, ми побачимо на полях у Джедді
Однак як довго продовжуватимуться такі російські провокації, важко сказати. А реакція буде тим жорсткіша, чим загрозливішим може бути сценарій. Поки ж в НАТО продовжуватимуть сталу тактику.
Також, на жаль, у багатьох європейців, особливо це Південна Європа та крайньо Західна Європа, зберігається уявлення, що неможливо викреслити зі світового рівняння такого гегемона, як Росія.
І якщо Вільнюський саміт нас у цьому питанні розчарував, то я особисто покладаю надії на саміт у Джедді (обговорення формули миру президента України Володимира Зеленського). Адже там, без участі Росії, ми будемо вирішувати повоєнну світобудову. Це буде перша нормальна розмова про те, як виглядатиме система міжнародних відносин та система міжнародної безпеки після української перемоги. Мені здається, що те що ми не побачили та не почули у Вільнюсі, ми побачимо на полях у Джедді…
Логіка історичних подій, логіка того, що зараз розгортається, вказує, що Росія не зможе зберегти статус не те, що великої держави, а більш-менш континентальної впливової держави. Тому я, скоріше, залишаюсь оптимістом.
Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
