У Сербії відбувається відновлення режиму Мілошевича / flickr.com/photos/nofrills

Нове століття в Європі почалося з мирного повалення старого монстра - сербського диктатора Слободана Мілошевича. Ті події отримали назву "Бульдозерна революція" після того, як 5 жовтня 2000 року чоловік бульдозером протаранив штаб-квартиру пропаганди режиму - будівлю телерадіокомпанії в Белграді.

Студентські протести в Сербії пізніше надихнули на такий же опір людей в Грузії, Молдові, Україні й навіть в Киргизстані, - пише EUObserver. Але в 2020 року колишній голова пропагандистської машини Мілошевича - Александар Вучич - сидить в кріслі президента Сербії. Лідер революції і колишній сербський прем'єр-міністр Зоран Джинджич був убитий. Більшість його колишніх соратників живуть в страху.

Читайте такожЕксперт про "дружбу" Сербії з Росією: в разі конфлікту Белград обере ЄвросоюзПопри те, що перед Вучичем часто розстеляють червоний килим в столицях ЄС, "вдома він більше схожий на сербського Олександра Лукашенка", - каже колишня активістка "Бульдозерної революції" Весна Пешич.

Відео дня

"У нас було більше свободи в часи Мілошевича, ніж зараз", - додає вона.

80-річна вчена почала боротися за права людини в Сербії ще в 1970-х роках, коли країна була частиною Югославії. А 5 жовтня 2000 року вона опинилася в півмільйонному натовпі перед будівлею парламенту.

"Цілу ніч ми були мов у анархістській мрії, всі могли вільно займатися, чим завгодно. Люди увійшли в будівлю парламенту. Я почувалася дуже гордою. Але я боялася, що військові відреагують. Але вони не стали нічого робити. Хтось добре постарався. Дякую йому, хто б це не був", - каже Пешич.

За її словами, один з тих, кому серби повинні подякувати, - це Джинджич. Адже він "домовився з найбільш небезпечним і елітним формуванням міліції (червоні берети), щоб вони не стріляли в людей". Також важливу роль зіграв на той час міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов.

"Іванов прилетів у Белград 6 жовтня, пішов до Мілошевича і сказав йому визнати поразку на виборах. Того ж дня Мілошевич виступив на телебаченні й сказав, що він програв", - пригадує Пешич.

Читайте такожСербія та Чорногорія оголосили послів один одного персонами нон гратаЗа Джинжичем й Івановим стояли тогочасний президент США Білл Клінтон, 15 лідерів країн ЄС і президент Росії Володимир Путін.

"Люди втомилися від Мілошевича, особливо після травматичного бомбардування Сербії (силами НАТО), років санкцій, бідності й ізоляції. Всі міжнародні сили об’єдналися, щоб допомогти сербській опозиції", - сказала Пешич, нагадуючи про західну реакцію Заходу на криваві війни Мілошевича в 1990-х роках.

Однак, падіння самого Мілошевича залишило недоторканними ті сили, які роками тримали його при владі. Тож 12 березня 2003 року сербська "мрія" стала жертвою кулі снайпера, яка поцілила в серце Джинджича. Це сталося, коли він виходив зі урядового автомобіля в Белграді перед зустріччю з міністром закордонних справ Швеції. Вбивство скоїли "червоні берети", з якими Джинжич домовлявся в 2000 році.

Вбивця у в'язниці, але досі ніхто не може сказати, хто віддав наказ. Втім, всі добре знають, хто отримав користь від вбивства, - каже Пешич. Націоналістичні політичні лідери, командири армії, поліції й розвідки, сербська мафія, такі як "Земунски клан", хотіли зберегти свою владу, а не бути притягнутими до суду на шляху до вступу Сербії в ЄС. Лідери православної церкви теж хотіли, щоб все лишалося по-старому.

"Всі ці люди хотіли продовження державної структури й політики Мілошевича. Тож вони змовилися проти Джинджича", - вважає Пешич.

Читайте такожAmerican Interest про реформи: Чому у Чехії й країн Балтії все вийшло, а в України і Білорусі ніАле історія реваншу складніша, ніж просто одне вбивство. Націоналістичний блок почав наступ проти реформаторів Джинджича після його смерті. Вони змінили назву, тож їхня політична сила тепер називалася "Сербська прогресивна партія". За словами Пешич, вони отримали підтримку лідерів ЄС, яким обіцяли, що одного дня Белград визнає незалежність Косово і розблокує шлях Західних Балкан до членства.

Колишній блок Мілошевича також почав користуватися підтримкою російського президента Володимира Путіна, який 10 років тому сам зіштовхнувся з протестами в дусі "Бульдозерної революції". Після того Кремль оголосив війну західним цінностям.

А тим часом, молодий Вучич - колишній міністр інформації Мілошевича - просувався лабіринтами влади в Белграді. Він пройшов шлях від лідера "Прогресивної партії" до віце-прем'єр-міністра Сербії. Потім він став прем'єр-міністром і, зрештою, в 2017 році зайняв крісло президента.

Вучич взяв під контроль судову систему Сербії, ЗМІ й державні фірми, створюючи велику мережу кумівства і, за словами Пешич, розставляючи своїх людей скрізь. Вучич знищив те, що лишилося від "Демократичної партії" Джинджича, кинувши її членів за ґрати через фальшиві корупційні звинувачення. Він тероризував інших опозиційних лідерів, зокрема, в "Ліберальній демократичній партії". Вучич змусив опозиціонерів стати його маріонетками в імітації демократії.

"Багатопартійна система не заборонена. Але в реальності в Сербії діє однопартійна система. Оскільки у жодної іншої партії немає шансів перемогти на виборах. Сербія стала повноцінною автократією, в якій одна людина - Вучич - вирішує все", - пояснює Пешич.

Читайте такожПосла РФ викликали до МЗС Сербії через приниження президента ВучичаЗа її словами, якщо лідери Заходу досі вірить "стабілократії" сербського президента, їм краще придивитися ближче. Тому що Вучич ніколи не визнає незалежність Косово, як очікує ЄС. Він добре знає, що в Європі хочуть почути. Але він просуває націоналістичну риторику вдома, а також озброює Сербію до зубів новою зброєю з Росії й Білорусі.

Але попри те, що Сербія зробила повне коло, для деякого дух "Бульдозерної революції" не помер. А в сербському суспільстві досі є проєвропейський оптимізм. Більше половини населення країни хоче приєднатися до ЄС.

Вас можуть також зацікавити новини: