Вже давно стало зрозуміло, що Китай не буде підтримувати жодних мирних ініціатив стосовно України та Росії, де Пекін не є модератором.
Від самого початку Китай висунув ідею про потребу прямого діалогу Києва та Москви. Так само від початку заявлялось про необхідність прийняття глобальної безпекової ситуації, враховуючи "реалії на землі" (про це 14 червня заговорив і Путін). Але ключовим для Китаю у мирному плані є відмова від санкційних режимів, як способу тиску. Адже для них питання санкцій є особливо болючим. Тобто, зараз Китай нічого несподіваного не просуває.
Так, була певна ілюзія, що спецпредставник Китаю буде брати участь в саміті миру у Швейцарії як спостерігач, аби продекларувати свою позицію. Однак, цього не відбулося.
Тепер Китай більше працює на зрив участі у цьому саміті країн Глобального Півдня. В КНР вже якийсь час роблять усе можливе, щоб туди не приїхали ключові представники цього регіону…
Безумовно, настільки чітка та послідовна позиція Китаю стосовно руйнування конференції зокрема, та роботи над українським мирним планом загалом, для нас нічого хорошого не несе.
Адже Китай активно виступає за проведення конференції, на якій будуть обговорюватися різні плани, не лише український. І це досить небезпечна річ, оскільки перед тим, як заходити на таку конференцію, ми повинні мати переваги для сильної переговорної позиції й чітку лінію, за яку ми не можемо заходити під час переговорного процесу.
Зокрема, йдеться про зобов'язання, які Україна бере на себе, а Росія водночас може їх легко перекреслити. Зараз ми вже не можемо повторити "мінські угоди" - заморозити конфлікт через домовленості. При цьому варто розуміти, що саме по собі замороження конфлікту не таке страшне, оскільки воно може статися і саме собою, коли обидві сторони вичерпають усі ресурси й не зможуть наступати. Але в такому разі нас не будуть зупиняти жодні зобов'язання, якщо Росія вирішить розморозити конфлікт.
Китай зараз усвідомлює, що він має сильнішу позицію, ніж його головні опоненти. Пекін має важелі впливу як на Захід, так і на Росію.
Москва наразі, фактично, стає клієнтом Китаю – починаючи від оплати в юанях і закінчуючи торгівлею енергоносіями. Постачання товарів подвійного призначення, доступ до технологій – усе це необхідно Росії для існування, і Китай це чудово розуміє.
Загалом же, Китай зараз зацікавлений у продовженні війни (війни локальної, яка не призведе до застосування ядерної зброї чи поширення на інші країни), й усі ці дії стосовно мирних планів – більше ілюзія. Адже ця війна робить Росію ще більш залежною від Китаю, а Захід – більш зговірливим під час будь-яких можливих домовленостей.
Китай відчуває цю слабкість Заходу і розуміє, що він може забрати ініціативу – більше не муситиме виконувати правила Заходу, натомість сам буде їх встановлювати. Для України в цьому нічого хорошого немає.
Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства
