Останні тижні вкрай насичені на події та новини. Але Угорщині все одно вдається постійно залишатися у фокусі уваги. Там постійно щось відбувається, що складно оминути увагою навіть далекому від політики та міжнародних справ читачу чи глядачу.
Буквально днями, до прикладу, відбувся гучний шпигунський скандал, який "тліє" й зараз. Відбувся він на тлі "стягування угорських військ" до українського кордону та скандалу з аудіозаписом нібито засідання за участі міністра оборони Угорщини Крістофа Салай-Бобровницького, де той каже про "нульову фазу шляху до війни" й про підготовку армії.
Плюс, вже звичні "новини" про те, як угорці намагаються блокувати та якось заважати антиросійським санкціям у ЄС. А ще – про боротьбу Орбана та угорського уряду з "ЛГБТ", тиск на опозиційні ЗМІ та спроба просунути законопроєкт з обмеженнями на ті ЗМІ та організації, які отримують закордонні гранти (це ті ж "іноагенти" у РФ чи Грузії). Будує такий собі "Орбаністан" за зразком Білорусі та центральноазійських диктатур, підконтрольних Кремлю.
І ще слід додати не менш звичні новини про ознаки економічної кризи країни. Наприклад, як пише Bloomberg, угорський бюджет у січні-квітні показав рекордні 3 трильйони форинтів дефіциту (або 8 мільярдів доларів) та спад ВВП (хоча офіційно там "заплановано" зростання за рік на 2,5%).
То що там взагалі відбувається? Бо таке враження, що Угорщині пороблено, і там утворився повний хаос. Насправді, все просто. Там відбувається передвиборча кампанія до парламентських виборів, які відбудуться рівно через рік – у квітні 2026 року. Саме тому угорців "прорвало" якраз навесні щодо "newsmaker`ства".
Орбан та його партія пропонують виборцю мир, традиції та порядок за російсько-білоруським взірцем, а опозиція показує, що це все, пробачте, туфта, а насправді справа йде до диктатури, мілітаризації та економічного колапсу, від якого режим Орбана утримує лише російська нафта, газ та ядерне паливо.
На цьому тлі "деанон" угорського уряду, який думає не про мир, як заявляє, а про підготовку до війни, виглядає цілком органічно. Як і спроби шпигувати на тому ж Закарпатті. Але зараз не 2022 рік і навіть не 2023-й ("злиті" нещодавно лідером опозиції Петером Мадяром записи міністра оборони про "нульову фазу шляху до війни" були записані у 2023 році).
Але "підготовка" до війни - це ще не війна з Україною. Чи дійсно до цього йде? Поки шанси на це вкрай малі. Бо виглядає це все більше як інформаційна кампанія, а не реальні військові маневри. Наприклад, одночасно з появою цих інсайдів про "нульову фазу" у соцмережах та телеграм-каналах пішла хвиля повідомлень про "стягування техніки" угорцями до українських кордонів.
Першоджерела цього були досить сумнівні (анонімний твітер-акаунт), а більшість відео з технікою були старими – якраз від 2023 року, коли Угорщина дійсно проводила військові навчання поблизу українських кордонів. Це важливо Кремлю, щоб примусити українські війська прикривати ще й Закарпаття та "розмити" українську оборону на Сході. З тією ж метою постійно йдуть "вкиди" про "масований наступ" на Київ/Запоріжя/Одесу (потрібне підкресліть).
Але це російські "методички" – навіщо це Орбану? Це така "плата" за російську знижку на… все, бо Угорщина повністю залежна від РФ по енергоресурсам? Так, але не тільки.
Є й внутрішньополітичні мотиви – Орбан намагається провокувати Україну, щоб отримати собі зручного (бо реально не загрозливого) "ворога", довкола спротиву якому можна мобілізувати радикальний сільський електорат. Він – і не лише він (подивіться на польських радикалів) – часто звертається до економічної, політичної або навіть безпекової "української загрози" під вибори.
З цією ж метою Орбан проводить сумнівний двомісячний "референдум" щодо вступу України до ЄС, який почався у квітні й завершиться наприкінці травня. Опитувати угорців будуть поштою. І ці всі "українські загрози" натякають електорату, як саме потрібно проголосувати.
Але оскільки всі ці теми "вилізли" саме зараз, коли "референдум" добігає свого фіналу, то є ймовірність, що результати угорська влада отримує не дуже втішні. Навіть попри те, що поштове голосування дає купу можливостей для маніпуляцій, адже листи з "неправильними" відповідями на пошті можуть просто "загубити".
Головним конкурентом орбанівськох партії "Фідес" є опозиційна партія "Тиса" з її лідером Мадяром. І хоча з точки зору ідеології "Тиса" теж, скоріш, консервативна (Мадяр був колись прибічником Орбана та членом його партії), політично вона орієнтується на ЄС. А де ЄС – там і Україна. Тому "Тиса", наприклад, робила власні опитування, де більшість угорців якраз підтримують вступ України до ЄС. Бо Україна, хоч і проєвропейська, але теж за настроями у населенні переважно консервативна.
На цьому тлі логічним виглядає те, що Мадяр, який є також депутатом Європарламенту, саме у травні оприлюднив хай старі, але "розгромні" аудіозаписи щодо "миролюбної" політики уряду Орбана. А наступного дня СБУ розкрила угорську агентурну мережу, затримавши двох агентів, що мали українське громадянство та були військовими.
Те, що Орбан у відповідь на арешт двох громадян України вислав українських дипломатів, натякає, що СБУ реально взяла угорських агентів і, скажімо, "взяла" Угорщину "за живе", що й породило оці всі "конвульсії" Орбана, який з усіх сил почав казати про "потужну українську шпигунську мережу", але без доказів – все "під чесне слово".
Так чи інакше, але Орбан отримав саме те, чого бажав – образ "зовнішнього ворога" у вигляді України, яка схопила угорських шпигунів. Що там взагалі робили ці шпигуни, він не дуже коментує, проте, якщо розглядати це як провокацію, то вона вдалася. Звісно, як провокацію суто інформаційну, бо ознак реальної військової загрози з боку угорців немає, якщо вірити як українським офіційним джерелам, так і закордонним оглядачам. Принаймні, вона не більша, ніж була у 2022-2023 роках.
Але, ймовірно, не все вийшло так, як планував Будапешт та Кремль. Певно, готувалися якісь інші провокації на Закарпатті, а здавати своїх агентів серед числа українських військових там навряд хтось планував (занадто цінні такі агенти).
Тобто, ініціативу дійсно перехопила СБУ, і тепер ця угорська провокація та навіть натяки на спроби анексії Закарпаття будуть "бити" по самому ж Будапешту. Адже це "не відповідає цінностям ЄС" і може стати приводом для блокування голосу Угорщини у Союзі.
Схоже, Орбан сам себе переграв та дуже потужно підставився. І тому не дивно, що до останнього 17-го пакету антиросійських санкцій Угорщина поки що немає заперечень, що, з огляду на минулий досвід, виглядає незвично. На тлі все більшого дефіциту бюджету (популістичні ініціативи треба ж якось фінансувати) Будапешту і зменшення платоспроможності РФ через зниження цін на нафту (там і собі дефіцит збільшують – вже не до "донатів" на потреби "бананових" республік) Угорщина починає все більше дослухатися до слів євродипломатів.
Але, щоб не виглядати слабким, він посилює тиск у внутрішній політиці по всіх темах, які так полюбляє радикальний електорат – від боротьби з "пропагандою ЛГБТ" до тієї ж "Великої Угорщини". "Дута велич", однак, не дуже ефективно впливає на рейтинги "Фідес" - ще у грудні 2024 року "Тиса" обігнала правлячу партію. У квітні вона набрала, за даними агрегатора опитувань PolitPro, 44,1% голосів виборців. "Фідес" же отримала тоді 36,5%.
Також варто додати, що Орбан звинувачує угорську опозицію у координації дій з Україною та Єврокомісією. Звісно, ми "свічку" не тримали, але, схоже, що тут він правий. Проте хіба це погано? Якщо Орбан може втрутитися у наші внутрішні справи, то чому інші не можуть підтримати інформаційно угорську опозицію? Бо про якісь інші контакти чи про фінансування навряд чи може йти мова. Просто інтереси співпали, а Орбан сам "влучно" підставився зі своїми "багатоходівками".
Втім, "Фідес" не планує здаватися, оскільки її посадовці розуміють, що в разі поразки їх може чекати не стільки місце опозиції у парламенті, скільки нари у "казенному будинку". Бо, власне, вони вже пустилися берега й закономірно очікують, що з ними будуть у відповідь робити те ж саме.
Саме тому Орбан знов змінює конституцію, яку міняє щороку – 15 правок за 14 років. Змінює інші кодекси та загалом "закручує гайки" для опозиції та непровладних ЗМІ. Повна калька з того, що відбувалося під вибори у Грузії нещодавно. Влада змінює виборчі округи так, що їх було більше на селі, а не у "опозиційних" містах. Наприклад, у Будапешті, який демонструє найбільш опозиційні настрої до "Фідес", скоротили кількість округів і, відповідно, мандатів – з 18 до 16. Натомість додали 2 округи у передмісті.
Це важливо, адже угорська виборча система до парламентських виборів змішана – 106 депутатів зі 199 обираються у одномандатних округах, а меншість – у "територіальних округах", де також висуваються окремі кандидати, але якщо їхня партія не набирає 5-10-15%, то їхні голоси "анулюються" (точний відсоток залежить від кількості партій, що висунули кандидатів на окрузі, що автоматично відсіює малі проєкти й посилює "монополію" найбільшої партії "Фідес").
Так, попри високі рейтинги, але через досить маніпулятивну систему, яка була в Угорщині й на виборах до Європарламенту (хоча, звісно, не у таких масштабах), опозиційна "Тиса" не змогла отримати більшість. Минулорічні вибори до ЄП були таким собі "тестом" для Угорщини, які показали, що, навіть маючи менші рейтинги, влада буде намагатися зберегти свою більшість за будь-яку ціну.
Але є й протилежні "сигнали". Партія Орбана вже провела через парламент обмеження на надзвичайні повноваження прем’єра. Навіщо обмежувати самого себе? Все просто – це підготовка до можливого програшу. Щоб той же Мадяр після перемоги не зміг отримати ті ж авторитарні повноваження, що зараз має Орбан.
Як бачимо, в Угорщині все складно, а українські сюжети там йдуть у фарватері передвиборчих. Тим не менш, хаотичні та радикальні дії Орбана вказують на те, що його режим переживає певну "агонію", адже він не в змозі змінити негативну динаміку настроїв, які є реакцією на економічні негаразди, спричинені надлишковою залежністю від Кремля та популізмом у видатках бюджету. І чим ближчими будуть вибори, тим, певно, більше буде провокацій проти України та ЄС й більше тиску на опозицію та ЗМІ.
Але це гарний привід позбавити, нарешті, Угорщину права голосу у ЄП, хоча європейці наполегливо цього рішення уникають, і схильні, скоріше, домовлятися з Орбаном, ніж отримати "Білорусь у ЄС". Принаймні, джерела УНІАН серед єврочиновників кажуть, що будуть терпіти витівки Орбана, доки "він дотримується правил та на нього залишаються важелі для тиску".
І головне зараз питання – чи став шпигунський скандал прикладом "порушення правил" ЄС або ні? Від відповіді на нього залежить дуже багато для України, ЄС та самої Угорщини.
Андрій Попов
