Понеділок,
27 червня 2016

Від Інтерполу до Гааги – як не лишити злочини Януковича безкарними

Рік тому у життя українців увірвалась нова реальність – розстріли беззбройних людей, переслідування, викрадення та вбивства активістів Євромайдану. Очевидно, що ці злочини не повинні залишатись безкарними. Країна чекає результатів розслідування та, поки що, з розумінням ставиться до виправдань влади. Остання відсутність конкретних результатів пояснює безпрецедентним розмахом злочинів, знищенням документації та втечею за межі України багатьох ключових фігурантів, починаючи від працівників «Беркуту», суддів, міністрів і завершуючи колишнім президентом. Втім, періодично влада інформує суспільство про певні зрушення у розслідуванні: створення слідчо-оперативної групи небачених до цього розмірів, арешт рахунків підозрюваних тощо.

12 січня на сайті Інтерполу з’явилось і повідомлення про розшук Віктора Януковича, Миколая Азарова та багатьох інших українських чиновників-втікачів. Однак інтернет-користувачі обурились тим, що в розшук колишніх посадовців було подано лише за майнові, економічні злочини. Проте, це обурення даремне. Бо, якщо б йшлось не про загально-кримінальні злочини, а про злочини, пов’язані з політичною діяльністю вищеназваних осіб,  Інтерпол відмов би Україні у розшуку, посилаючись на свій Статут. За даних обставин слід зазначити, що спроби притягнути до відповідальності організаторів (не виконавців, а саме організаторів) розстрілів на Інститутській та інших злочинів часів Євромайдану – марні. Тому, навіть коли розслідування завершаться, а справа буде передана до суду, судові засідання будуть проходили з порожніми лавами підсудних. Більш того, навіть якщо буде винесено вироки, вони лишаться без реального виконання. І справа тут не у конспірологічних теоріях і не у тому, що знову «знайдуть стрілочників». Існують цілком об’єктивні причини, які не дозволять виконати вирок суду.

Перша полягає у тому, що більшість чиновників-утікачів перебувають у Росії. Якщо Україна звернеться із проханням про їх видачу, очевидно, отримає відмову. Видати особу або відмовити у її видачі – право Генерального прокурора Російської Федерації, який має ряд цілком законних підстав для відмови. Наприклад, якщо не дотримано принципу взаємності (тобто, коли в аналогічній ситуації на запит Російської Федерації не буде проведена видача іншого «злочинця», наприклад, пана Яроша чи пана Авакова, «злочини» яких розслідує Слідчий комітет РФ), або якщо Україна не зможе гарантувати, що особа, щодо якої направлено запит про видачу, буде переслідуватися тільки за злочин, який вказано в запиті, і після закінчення судового розгляду і відбуття покарання зможе вільно покинути територію України, а також не зможе бути вислана, передана або видана третій державі без згоди РФ.

Друга – у тому, що гарантій щодо зміни громадянства колишніми українськими високопосадовцями, немає. Тобто, якщо Янукович або Азаров, чи будь-хто інший серед втікачів, отримали російське громадянство, їх видача Україні виключена, оскільки суперечитиме Конституції РФ.

Отже, єдине, що дає Україні розшук Януковича і Ко Інтерполом – це звуження ареалу їхнього існування до меж Росії та Північної Кореї. В цивілізовані країни вони вже не рипнуться.

Проте, вихід, який не залишить втікачів безкарними, все ж існує – якщо справа про їхні злочини розглядатиметься Міжнародним кримінальним судом у Гаазі. В такому разі, розслідування злочинів Януковича і Ко буде вестись на принципово іншому якісному рівні. Прокурор, обраний асамблеєю держав-учасниць Міжнародного кримінального суду, буде цілковито незаангажованим і матиме незрівнянно більшу незалежність, ніж українські прокурори. Наприклад, багато хто досі пам’ятає прокурора Міжнародного трибуналу ООН по колишній Югославії Карлу дель Понте. Її участь у розслідуванні, а також тиск Європи на Сербію, дозволили побачити Слободана Мілошевіча, Ратко Младича і Радована Караджича на лаві підсудних у Гаазі.

Більш того, незважаючи на те, що Росія не ратифікувала Римський статут, на підставі якого і діє Міжнародний кримінальний суд, ігнорувати розслідування на такому рівні та ухилятись від видачі його фігурантів Кремлю буде значно складніше, аніж відмахнутись від українського правосуддя, довіри до якого нема навіть в самій Україні.

Перший крок до Гааги Україна зробила ще в минулому році. 25 лютого 2014 року Верховна Раду звернулась до Міжнародного кримінального суду із заявою, якою визнана юрисдикція Міжнародного кримінального суду щодо злочинів проти людяності (що призвело до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014року), вчиненими вищими посадовими особами України.

Крім того, Верховна Рада звернулась до Міжнародного кримінального суду про встановлення винних у скоєнні злочинів проти людяності, передбачених статтею 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, та притягнення до кримінальної відповідальності екс-президента Віктора Януковича, екс-генерального прокурора Віктора Пшонки, екс-міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та інших посадових осіб, які видавали та виконували явно злочинні накази, які можуть бути встановлені прокурором Міжнародного кримінального суду.

Проте, одного лише звернення – занадто мало. Наразі Статут Міжнародного кримінального суду не узгоджуються з деякими положеннями Конституції України. Саме тому приєднання України до цього Статуту можливе лише після внесення змін до Основного закону країни. До речі, необхідність таких змін обґрунтована у висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року (у справі за конституційним поданням президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального  суду (справа про Римський Статут)). Тож, щоб довести справу покарання колишніх високопосадовців до Гааги, недостатньо об’явити їх у розшук Інтерполу. Безкарність породжує нові, ще зухваліші злочини. І якщо мирну, толерантну країну було перетворено на поле бою, спочатку в серці її столиці, а потім і на її кордонах, усунути конституційні перешкоди для Міжнародного кримінального суду – це найменше що зобов’язаний зробити український парламент.

Андрій Котягін, адвокат

Новини політики

loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку