Коли мова йде про необхідність домовлятися про щось з Росією, слід розуміти, що Росія готова домовлятися лише про одне — про капітуляцію України. Про будь-що інше (виведення збройних формувань із території України, припинення підтримки бойовиків Донбасу чи, тим більше, деокупацію Криму) на сьогоднішній день абсолютно марно говорити з Росією, оскільки це не входить в її плани. А об’єктивні обставини її до цього не спонукають.
У Росії зараз немає волі до поступок зі свого боку. Більше того, в неї зберігається уявлення про те, що такі поступки повинна робити протилежна сторона.
Об’єктивні обставини (економічний стан, добробут громадян, санкції тощо) для Росії не є серйозним аргументом, який здатен змусити її домовлятися і виконувати домовленості. Ці обставини починають працювати лише в тому випадку, коли через них виникає невдоволення населення діями влади, а, відповідно, зменшується легітимність влади. Навпаки, зараз ми спостерігаємо протилежну тенденцію, коли економічні проблеми в Росії (які, до речі, не є аж такими суттєвими на сьогоднішній день; принаймні те, що бачать росіяни у своїх гаманцях та магазинах, не становить проблему для них) завдяки інформаційному та політичному контексту тільки зміцнюють позиції російської влади — як це не парадоксально для зовнішнього спостерігача.
Росія намагається завдати максимальної шкоди Україні через мінський процес, а Україна повинна намагатися використати мінський процес для того, щоб завдати максимальної шкоди Росії
Росіяни поступово повертаються до радянського світогляду і відчуття, яке сьогодні є для них бажаним. Вони повертаються в епоху «вєлікодєржавності», атрибутом якої є протистояння із Заходом, а елементом цього є певна закритість та необхідність терпіти низку проблем.
Тому сьогодні запас міцності російської влади доволі високий. А зовнішній тиск на Росію не є дуже серйозним. Він, скоріше, є рутинним, ніж наступальним. І поки що він призводить до протилежного результату — посилює легітимність російської влади та її підтримку населенням.
Треба розуміти, що Мінські домовленості та мінський переговорний процес уже не є шляхом та інструментом досягнення миру, це вже очевидно. Вони є способом ведення «гібридної війни», в якій кожна сторона намагається використати мінський процес та домовленості, щоб, як і іншими воєнними засобами, завдати максимальної шкоди противнику. Росія намагається завдати максимальної шкоди Україні через мінський процес, а Україна повинна намагатися використати мінський процес для того, щоб завдати максимальної шкоди Росії.
Ми не повинні відмовлятися від цього інструменту, оскільки на нього зав’язані наші основні надії і ресурси — тиск наших західних союзників, який прив’язаний до Мінських домовленостей. Тому ми повинні й далі грати в цю гру, так само, як у неї грають росіяни, але при цьому мусимо розуміти, що результатом, який ми можемо мати в майбутньому, десь там, на горизонті, є максимальне послаблення позицій Росії, коли баланс сил схилиться на нашу користь. В якій перспективі це станеться — сьогодні сказати важко. Але, коли йдеться про Росію та еволюцію таких специфічних авторитарних утворень, що розвиваються в стані психозу, така сприятлива для України кон’юнктура може виникнути в будь-який момент — і через рік, і через два. Та треба розраховувати на більші дистанції.
Максим Розумний, доктор політичних наук, завідуючий відділом розвитку політичної системи Національного інституту стратегічних досліджень
