Пропозиція
Схоже, нас чекають нові вибори – політики найвищого розливу масово побігли допомагати народові добувати вугілля, доїти худобу, збирати врожай...
Якщо не помиляюсь, лише впродовж останнього місяця в шахті “засвітилася” прем’єр-міністр, на фермі – голова “золотої” депутатської фракції імені Литвина, у хлібах – один з найбільших виробників цукерок і за сумісництвом голова Ради Нацбанку. Оце так десант! Точно, ідеться не про якісь звичні парламентські перегони, чи вибори міського голови, а про аж-аж – про президентські... Таке опікування електоратом...
Утім, електорат уже освічений, і такі “ходки в народ” не дуже-то й сприймає.
Тож я маю рацпропозицію. Треба щоб не політики й урядовці на кілька годин змінювали свою професію на професію виборців (виборці якось і без них упораються), а щоб вони на день дозволяли спробувати посидіти у владних кабінетах рядовим представникам електорату. Пустили б звичайних виборців до своїх високих кабінетів, дали до рук свої повноваження, дозволили хоча б добу користуватися службовими машиною, зарплатнею, їдальнею, лікуванням.
Адже ми можемо собі уявити, як поводитиметься і що робитиме політик у полі чи на фермі (ха-ха, піаритиметься, звичайно), а ось чи може хтось передбачити – що і як робитиме звичайний шахтар на посаді керівника виконавчої влади, доярка – у депутатському кріслі, хлібороб – на посаді голови корпорації?..
Нецікаво спостерігати, як прем’єр-міністр із по-жіночому переляканими очима сідає у підйомник і спускається в шахту. Цікаво було б, якби звичайний шахтар уранці прийшов до кабінету прем’єра, викликав ПЕКівського міністра чи міністра вугільної промисловості й затребував звіт про обсяги та використання коштів, що мають іти на підтримку вугільної промисловості. Чи спробував розібратися з посадовцями й документами – чому десятками гинуть шахтарі на копальнях і для кого криваве вугілля шляхом неймовірних надхімічних реакцій перетворюється на хрусткі купюри. Або викликав міністра соцполітики й запитав: а чому в Донецькій області роками, незважаючи на калейдоскоп урядів, зберігається найвища заборгованість із виплати зарплатні?
Цікаво, які б розпорядження й постанови шахтар – прем’єр-міністр підписав першими. Кого б із підлеглих йому посадовців звільнив із формулюванням “за незадовільне виконання службових обов’язків” і з ким би попросив прокуратуру розібратися за корупційні діяння?
...Забавки народного депутата з коров’ячим дійками можуть розглядатися хіба що з гумором та іронією (хоч ніде правди діти, селянський син Литвин досить органічно виглядає на фермі).
Та чи ризикнув би пан Литвин запросити хоч на день до парламенту оту доярку, що бовваніє на заднього плані фоторепортажів? Запросив би голова фракції Володимир Литвин звичайну доярку на своє місце у Верховній Раді, дав би можливість провести засідання фракції Блоку Литвина, проголосувати за законопроекти або й провести переговори з іншими лідерами фракцій... Цікаво, який би формат тоді отримала коаліція, напевно, влилися б до неї ці дорогоцінні двадцять голосів і нарешті законодавчий орган почав би займатися належною йому справою – розробляти та ухвалювати закони.
Так само цікаво, чи голосувала б пані Замість-Литвин й уся фракція під її керівництвом за зміни до держбюджету, де й сільгоспвиробникам дещиця передбачена?
Напевно, перше, що б зробила доярка в парламенті – спробувала розібратися, а чому ж у неї, за такої щоденної нужденної праці за копійки купують те молоко, яке вигідніше б вилити, ніж везти продавати. І якщо в неї купують за копійки, то чому ж у магазинах ціни на молоко та молочні продукти починають зашкалювати? Те саме – стосується м’яса.
Водночас дав би народний депутат доярці можливість за один день діяльності (чи бездіяльності) отримати таку суму грошей, яку вона й за два-три місяці не завжди отримує. Кажуть, зарплата депутата близько 750 грн. на день, а ще б додати сюди інші матеріальні й нематеріальні вигоди, то “покращання життя вже сьогодні” конкретного виборця справді б настало.
Ті самі думки навіює і пан Порошенко. Так хочеться, щоб селянин із вінницьких ланів хоч на день “допоміг” Петрові Олексійовичу попрацювати на посаді голови Ради Нацбанку чи очільника солодкої корпорації...
Я вже не кажу, що всі-всі-всі шахтарі-доярки-хлібороби намагалися б у владі з’ясувати, чому по телебаченню розказують про дефляцію, а в магазинах вони бачать найсправжнісіньку інфляцію.
Справді, цікаво все це уявити...
Незабутня радянська “Литературная газета” свого часу робила таку добірку “Если бы директором был я…», де друкувала пропозиції звичайних, але небайдужих, творчо мислячих людей. Тож чому б нашим українським політикам не започаткувати такий чудовий екстрим-тур для електорату – “Один день в уряді (парламенті, корпорації, тощо”?
Подумала я і схаменулася...Ні, не запропонують можновладці народові зайти у “верхи” – ні на день, ні на годину – через страшенний страх і сором. Бо така зміна професій смертельно небезпечна для прогнилої, знахабнілої влади. Її лякає навіть думка про те, що ті мільйони людей “унизу” хоч на хвильку поживуть їхнім життям, на власні очі побачать – яке насправді страшне провалля між народом і тими, хто ним керує, називаючись народними обранцями. Яке насправді величезне провалля між ними у статках, можливостях, правах і обов’язках. Та ту саму доярку з тріском викинули б з роботи, якби вона хоч день-два спробувала попрацювати так, як працюють депутати...
Ось у чому різниця – депутат, день побувши дояркою, із радістю повертається до своєї роботи, урядовець, відбувши день у шахті, так само радісно біжить до свого затишного кабінету. А от спробуйте уявити цю ситуацію навпаки. Чи та доярка – повернулася б із такою самою радістю на свою ферму після дня в парламенті? А шахтар – із кабінету прем’єра до шахти? Напевне, ні... Для урядовців і депутатів це буде щось на кшталт “життя в раю – день у кошмарі”, а для електорату навпаки – “життя в кошмарі – день у раю”.
...Чи треба “великим людям” у передвиборчому азарті заважати людям працювати на заводах, шахтах, фермах, змінюючи на кілька годин свою роботу? Насправді для того, щоб довідатися про реальні проблеми виборців, цілком достатньо робочої зустрічі на місці, без преси (!), і не треба спускатися в шахту, позувати в ланах пшениці, тримати корову за вим’я й таке ін.
А доки влада (кілька відсотків найбагатшого прошарку) і народ зустрічатимуться перед телекамерами та фотооб’єктивами – доти вони житимуть у різних галактиках і перейматимуться космічно далекими від реального життя проблемами.
Тетяна, м. Київ
