Системна криза у Верховній Раді демонструє недосконалість політичної реформи і гостру необхідність змінити правила гри в законодавчому органі. Інакше ситуація і далі залишатиметься безвихідною.

Україна - одна з небагатьох країн світу (можливо, єдина), де процедура формування парламентської коаліції закладена в Основному Законі. Автори конституційної реформи 2004 року керувалися прагматичними намірами: різко підвищити роль парламентських партій, надати їм можливість реально впливати на формування уряду. При цьому зрілість політичних сил і їх внутрішня готовність з місця в кар`єр відігравати провідну роль в системі державного управління до уваги не бралася. Тому у вітчизняних реаліях парламентська коаліція перетворилася на неефективний механізм, що позбавляє Верховну Раду необхідної гнучкості. Політична система країни, що пройшла за десяток років еволюцію від панування мажоритарних виборів на всіх рівнях до абсолютного переходу на формування представницьких органів за партійними списками, виявилася просто не готовою до такого розвитку подій. Завдяки виборчому законові, коаліція – це диктат кількох лідерів партій або блоків, що мають практично монопольний вплив на своїх соратників.

Показовим є приклад лідера фракції НУ-НС В`ячеслава Кириленка. За часів недовгого політичного роману між його фракцією і БЮТ він був послідовним адептом коаліційних дій, але тільки-но демкоаліція розсілася – одразу змінив позицію. Тепер, за словами молодшого вождя «Нашої України», політикум продемонстрував неготовність керувати країною за допомогою коаліції. В`ячеслав Анатолійович прозрів завдяки відомим обставинам оперативно, але його колеги по парламенту поки що не збираються змінювати свої погляди на проблему.

Відео дня

У більшості європейських країн формування коаліції є політичною традицією, а не конституційною нормою. Там у разі нездатності переможців виборів сформувати уряд часто проводиться нова виборча кампанія. Не виключені й можливості об`єднання в «коаліцію вужа і їжака», про що добре свідчить приклад Німеччини. Українські політики обожнюють коаліційний принцип формування влади, якщо вони серед переможців, і кльонують його, якщо не добрали необхідних голосів на виборах. За наших реалій участь у правлячій коаліції – це гарантована можливість одержати персональний шматочок влади. Вельми принадно за відсутності діючої системи заборон і противаг між владою і опозицією.

Як відомо, натхненниками політичної реформи були Олександр Мороз і Віктор Медведчук. Олександр Олександрович сьогодні керує непарламентською Соціалістичною партією і нагадує про себе виборцям з численних зовнішніх рекламних носіїв. Віктор Володимирович продовжує грати роль «сірого кардинала» вітчизняної політики. Його менеджерська далекоглядність у контексті проведення політичної реформи викликає пошану: під керівництвом Медведчука Конституції зробили таку трепанацію черепа, що порівняно з першою президентською каденцією Ющенка навіть другий термін Кучми, ознаменований «касетним скандалом», здається тихою заводдю розміреного політичного життя.

Співучасть Віктора Володимировича в конституційних дослідженнях Партії регіонів і БЮТ, яка стала віднедавно секретом Полішинеля, робить можливе створення коаліції цими парламентськими силами украй цікавим. Йдеться в цьому випадку не тільки про об`єднання політичних антагоністів, які мало не кров`ю підписувалися під зобов`язанням не мати нічого спільного з опонентом. Арифметично Партія регіонів і БЮТ здатні (що вони вже підтверджували за участю комуністів) зібрати конституційну більшість, яка діятиме за узгодженим сценарієм. Напрям подальшого перетворення Основного Закону залежатиме виключно від майстерності тих, хто прагнутиме переписати Конституцію. Поміст у пекло ухвалення державних рішень в українській політиці давно і якісно склався з добрих намірів її суб`єктів.

Третя спроба Партії регіонів і БЮТ створити ЗАТ «Українська влада» на паритетних правах за рік до президентських виборів може означати прагнення змінити правила гри. До речі, йдеться не стільки про обрання президента в парламенті. Ця норма сьогодні об`єктивно вигідна Віктору Ющенку, хоча за законами жанру президент проти неї бореться. Куди вірогіднішою є спроба оперативно не тільки закласти фундамент, а й збудувати кілька поверхів будівлі двопартійної системи. Дуже вигідна річ  в умовах економічної кризи, здатна зорієнтувати політично активних і здібних до фінансового донорства громадян діяти в чітко вказаному напрямі. До речі, за вітчизняних умов правляча партія запросто може стати аналогом «Єдиної Росії», що монополізувала вплив на громадсько-політичне життя РФ.

Не виключено, що президентська кампанія-2010 пройде під гаслами поглиблення чи скасування політичної реформи. Через передвиборчі гасла, наприклад, червоною ниткою пройде заклик визначитися, як обирати наступного главу держави – всенародно чи в парламенті. Віктор Ющенко вже пообіцяв в прямому ефірі зробити все, щоб повернутися до мажоритарних виборів на місцевому рівні. Проте це лише напівзахід, оскільки й нинішній механізм формування коаліції – це демократія для обраних лідерів парламентських сил. Тому ймовірні два варіанти розвитку подій: конституційна експрес-реформа для девальвації президентської посади чи спроба новообраного глави держави повернути свої повноваження. Це дає підстави вважати, що 2009 рік буде непростим не тільки в економічному, а й політичному плані.

Євген Магда