Янукович крутіший
Як не вірилося в перезавантаження відносин Росії і США, так не віриться в перезавантаження відносин Росії і України.
Питання не в тому, як ставитиметься Україна до Росії, якою буде її російська політика. Питання в тому, як Росія ставитиметься до України, якою буде українська політика Росії. Річ у тому, що хоч би як змінилася російська політика України, вона все одно не влаштує Росію. Хоч би як далеко пішов президент Янукович від політики президента Ющенка, він все одно не піде так далеко, щоб Росія сказала: оце те, що мені треба.
За Ющенка російсько-українські відносини були відкрито холодними. За Януковича вони будуть приховано холодними. Уся різниця. Хоч би що зробив він для Росії, їй буде мало. Тому що: "Нам не потрібний Крим – нам потрібна вся Україна". Це давній вислів колишнього заступника голови Державної думи Росії Юр`єва. Цим раз і назавжди позначено те, що могло б влаштувати Росію. Повне розчинення України в Росії. Янукович може хотіти цього всією своєю донецькою душею (а це особлива душа – вона не гірша російською і не краща українською, вона саме донецька). Він може віддати Росії Крим і сам Донецьк, але він не може віддати всю Україну, а отже, ніколи не заслужить повного схвалення і довіри Москви. Причому Москва буде незадоволена Януковичем в чомусь більше, ніж президентом Ющенком. Той хоч нічого їй не обіцяв, а цей обіцяв начебто все, а не дасть, по суті, нічого.
Отже Путіну доведеться вирішувати доволі неприємну задачу. Як зробити вигляд, що Україною Януковича він задоволений більше, ніж Україною Ющенка? Адже залишиться головне, найприкріше: українізація політичного життя України. Нещодавно він наголосив, що не допустить українізації політичного життя Росії. У цих словах містилося побажання команді Януковича: Україна повинна, нарешті, припинити бути прикладом для наших незадоволених. Але саме цього донецькі пацани не зможуть забезпечити за всієї своїй конкретності. Ось де камінь спотикання для Путіна. От чому він і сам не поїхав на інавгурацію Януковича, і Медведєва не пустив. Засвітимося там, а українізація, диви, залишиться, і вийде, що ми її благословили. Справді: помаранчевих вигнано і проклято, а українізація – це вже ясно - вціліла.
Щоправда, Януковича почали показувати по телебаченню, як Путіна і Медведєва. Щодня він когось напучує за приставним столиком у своєму кабінеті. Люди плюються, кажуть про мавпування за Москвою. Не всім поки видно сенс нововведення. А сенс, ось він: я, Віктор Янукович, у себе в Києві тепер такий самий великий, як ви там у себе в Москві. Він, між іншим, був директором автобази в Донбасі. Це набагато крутіше, ніж збирати доноси ендеерівських совків.
Отже, у Путіна, на перший погляд, величезні можливості тиснути на Україну, але вони нічого не варті, бо не обіцяють головного – її повернення до Росії. Всесильність обертається суто ванкуверським безсиллям. Росія залишається заручницею своїх комічних домагань. Здавалося б: наберися тверезості, усвідом, що Україна – відрізаний краєць, самій ж стане легше. Але тоді ми перестанемо бути Росією, говорять ті з росіян, хто не боїться правди про себе.
Що стосується України, то вона зараз перебуває не між Заходом і Росією, як багато хто думає, а між Заходом і власним азіопством. Азіопства в ній трохи менше, ніж у Росії, але набагато більше, ніж треба, щоб бути прийнятою в Європі. Ось що вирішує долю України. Не Росія і не Захід. Або хабар переможе Україну, або Україна переможе хабар.
Що можна стверджувати з повною упевненістю, то це те, що Янукович з хабарем боротиметься не краще, ніж Путін. Але споріднених відчуттів їм це не додасть.
Анатолій Стріляний, російська служба Радіо «Свобода»
