Газпром і Росію цікавлять проекти з максимально можливими інвестиціями, максимальними видатками. (Звідси з`явився Південний потік). Чим більше інвестиційна місткість проекту, тим більше можливостей порівняно легально перекачати гроші з бюджету проекту і з корпоративного бюджету того ж Газпрому до приватних кишень, використовуючи офшори...
Про те, що українська влада продовжує переговори з Росією «болісно» намагаючись знайти «дешевий газ», суспільство дізнається лише з непрямих ознак. З відлуння візитів російського віце-прем’єра Ігоря Шувалова, з уривчастих коментарів, з раптового приватного візиту нашого нового президента до Москви, який, поїхавши хрестити дитину, заразом зустрівся з Президентом Росії і поїздив на його «Побєдє». Хоча зрозуміло, що візит голови держави виглядає як візит за викликом, а Шувалов був емісаром, що передав виклик.
Але найбільш симптоматичним мені видався вислів прем`єр-міністра України Миколи Азарова. Він стосувався вартості проекту модернізації ГТС. Микола Янович сказав, що це має бути тристоронній проект модернізації, за участю РФ, України і Європейського Союзу. При цьому не зміг назвати суму, необхідну для модернізації, сказавши, що суму не пораховували, але це будуть мільярди доларів.
Туманна відповідь про суму, і формулювання «тристоронній проект» дає мені можливість припустити свою версію перебігу переговорів і намірів сторін.
Прем`єр-міністр Азаров недарма не називає цифр. У Брюсселі 23 березня 2009 року було підписано Спільну заяву за наслідками Спільної Україна – ЄС міжнародної конференції з модернізації газотранзитної системи. На підставі майстер-плану, поданого ДК «Укртрансгаз» у Брюсселі, загальна сума інвестицій, яка передбачалася в рамках реалізації по 5 базових напрямках, ця сума становила 3,0185 мільярда доларів. Звичайно, сума не була остаточною, в процесі бізнес-планування кожного проекту ці цифри були б уточнені. Але в цілому сума дає уявлення про мінімально необхідну цифру інвестицій.
На Брюссельській конференції, нагадаю, були представлені такі банки, як Світовий, Європейський банк реконструкції і розвитку та Європейський Інвестиційний банк, які мають достатньо чітке уявлення, що потрібно українській газотранзитній системі.
Російська сторона впродовж всього 2009 року називала різні цифри, необхідні для цієї мети, і всі вони істотно відрізнялися від сум, озвучених у Брюсселі. Наприклад, російський міністр енергетики озвучував цифру в 10-12 млрд. євро. Кінець кінцем, судити про масштаб реальних цифр можна тільки після серйозного міжнародного незалежного аудиту. Причому аудиту, який був би виконаний зовсім не Нафтогазом або Газпромом, а компанією, яка ніяк не пов`язана навіть з європейською стороною. Тут логічніше було б узяти канадську або австралійську кампанію, дистанційовану від усіх трьох сторін: постачальника, споживача або транзитера. У цьому сенсі оперувати якоюсь цифрою можна, коли чітко зрозумілим є завдання. Усе залежить від того, як ставляться рамки завдання. Судіть самі наскільки істотною є відмінність в постановці завдання: модернізація газоТРАНЗИТНОЇ системи чи модернізація газоТРАНСПОРТНОЇ системи.
У Брюсселі йшлося тільки про модернізацію газотранзитної системи - тільки системи транзитних магістральних трубопроводів, якиит через територію України йде транзит газу до країн ЄС. Якщо ж говорити про модернізацію газотранспортної системи, то це включає і модернізацію мережі трубопроводів, яка працює на постачання газу з Росії до України, і тієї мережі, яка забезпечує газорозподіл по всій території України. А газорозподільних мереж у нас майже на порядок більше, ніж магістральних трубопроводів. І це будуть абсолютно інші цифри.
Але, навіть залишаючись у рамках модернізації транзитних потужностей, можна наводити цифру в 5,55 млрд. дол. США, якщо включити в цей проект трубопроводи Торжок – Долина і Новопсков – Ужгород, включаючи вічнопам`ятний проект Богородчани – Ужгород. Проте, навряд чи це має на увазі російська сторона, коли називає істотно вищі цифри вартості модернізації української ГТС.
Зараз у процесі закулісних спілкувань, українська сторона ставить в основу питання «впарювання» магістральних транзитних газопроводів Росії через консорціум. І це розглядається, як варіант, який повинен вберегти українську ГТС від Південного потоку і гарантувати дешевші ціни на газ. Варіант, за якого вартість модернізації газотранзитної системи становить 2,5-3 млрд. дол., російську сторону не влаштовує. Здавалося б, Україна спокушає російських і європейських партнерів малими витратами (порівняно з обхідними газопроводами) на модернізацію нашої газотранзитної системи. І є перевага українського шляху транспортування газу до Європи. Насправді, це виглядає перевагою тільки для європейських компаній і банків. Але для російської сторони і Газпрому це не перевага. Це великою мінус. Газпром і російське політичне керівництво цікавлять проекти з максимально можливими інвестиціями, максимальними видатками. (Звідси з`явився Південний потік). Чим більше інвестиційна місткість проекту, тим більше можливостей порівняно легально перекачати гроші з бюджету проекту і з корпоративного бюджету того ж Газпрому до приватних кишень (через офшорні зони) топ-менеджменту Газпрому і політичних фігур на вищому рівні, які підтримуватимуть цей проект. А просто кажучи: чим більші видатки, тим більше і простіше можна вкрасти. Тому, якщо Україна заявила б, що проект модернізації газотранзитної системи України коштує 18 мільярдів євро, то Газпром згорнув би проект Південний потік, і з задоволенням переключився б на проект модернізації ГТС України. Звісно, за умови гарантій з українського боку, що їм вдасться в рамках реалізації цього проекту «поцупити» суми, заплановані в рамках Південного потоку, тобто не менше 40%. А оскільки таких грошей немає ні у української сторони, ні у Газпрому, то, очевидно, що на потрібну суму будуть набрані кредитні ресурси. Щось буде зроблено, щось вкрадено, а боргові зобов`язання повиснуть на Україні. Консорціум з модернізації в цьому випадку є робочим механізмом у реалізації такого можливого проекту.
Єврокомісія, МБРР, ЄБРР і ЄІБ навряд чи братимуть участь у такій авантюрі. Але знайдеться чимало комерційних банків і офшорних компаній з Італії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Австрії, які захочуть взяти участь і одержати свою порцію пирога.
Чому є підстави висувати таку гіпотезу?
Для цього достатньо подивитися на витрати, які в реальному режимі робить Газпром на будівництво газопроводу в південному регіоні Росії, це газопровід Джубга - Лазаревське - Сочі. За інформацією EEGAS, виходить, що вартість одного кілометра готового трубопроводу - 3,3 мільйона євро. Стільки потрібно Газпромові, щоб збудувати звичайний трубопровід змішаного проходження, який прокладають цілком рівнинною прибережною акваторією, з дуже середнім рівнем технологічної складності. Якщо взяти для порівняння Норд Стрім, який є підводним трубопроводом і має серйозніші технологічні особливості, то там один кілометр коштує 3,1 мільйона євро. До речі, проект того ж підводного Трансадріатичного газопроводу має вартість одного кілометра - 2,9 мільйона євро. Доволі промовисті цифри. Тобто, апріорі складніші морські трубопроводи у випадку з Росією коштують дешевше, ніж російський звичайний. Цікаво, що якщо подивитися на початковий кошторис проекту Джубга-Лазаревське-Сочі, то 1 кілометр мав обійтися не більш, ніж в 1,2 мільйона євро. Тобто, російський проект зріс у ціні в 2,7 раза. Очевидно, на суму, яка пішла в чиїсь кишені.
Позиція української сторони зараз полягає в тому, щоб не мати ніякої позиції. У Брюсселі говорити, що робимо модернізацію відповідно до Брюссельської декларації, їхати до Москви, щоб говорити, що і вас теж запрошуємо. І сидячи в Києві, публічно пояснювати, що запрошуємо до модернізації всіх. Іноді створюється враження, що за цим ховається хитра стратегія. Але не йдеться про стратегію, йде закулісний торг про суми майбутніх відкатів і об`єми грошей, які будуть вкрадені і розподілені між «зголоднілими». Який варіант модернізації буде обраний як робочий? Той, який дасть максимальний відкат на кишеню.
Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру Номос
