У п`ятницю 13-го (якраз вдалий для цього день) всім, хто хотів слухати, з екрану телевізора популярно пояснили, від чого саме залежить наша точка зору. Висновок – чому ситуація розвивається саме так, а не інакше, – напрошується сам собою...
Вільний від політиків день, з такою помпою оголошений декількома українськими телеканалами, на перевірку виявився прекрасною ілюстрацією до того, як можна непогану загалом ідею споганити виконанням. Ну, спершу до нас, тих, хто сидить з цього боку екрану, не дуже вже намагалися донести, що «день без політиків» абсолютно не означає «день без політики». А фінальним акордом п`ятниці 13-го здається стала програма «Свобода слова» на ICTV, де журналісти, обговорюючи шляхи виходу з кризи, добалакалися до того, що кращим виходом, виявляється, було б, якби два Віктори зібралися та і дійшли, як любив мовляти незабутній Михайло Сергійович, консенсусу.
Після цього перетрушувати словарний запас у пошуках цензурних виразів, думаю, довго довелося не одній мені. Що ж це виходить? Йшли-йшли до Європи. Роками говорили про необхідність побудови правової держави. Патетично заламували руки, волаючи: ну скільки ж можна жити за «понятіями»? Лаяли на всі заставки кулуарні домовленості.
Здавалося б, ось він – унікальний момент! Можливість узяти можновладців «за шкірку» і всіх гамузом, не розбираючи політичної масті, ткнути носом у необхідність дотримання Закону. І не важливо насправді, що саме вирішить Конституційний Суд. А якщо нічого не вирішить, на лихий кінець існують міжнародні суди, Венеціанська комісія та інші інстанції, покликані сприяти верховенству права. Важливо було створити прецедент, коли хоч один раз усі до єдиного мешканці нашої держави виконали б вимоги закону. А не чекали б з роззявленими ротами результатів чергової «сходки» за закритими дверима.
Хтось з журналістів під час тієї програми сказав, мовляв, що у наших людей світогляд значною мірою залежить «від того місця, на якому людина сидить». Зрозуміло, він мав на увазі абсолютно не те, а посаду. Але, почувши це, моя дитина мало чаєм не захлинулася. І тут же радісно залементувала: «Ось чому все у нас через же.»! "Устами младенца"... – чи не так?
Не такі вже ми й принципові в питаннях верховенства права, як виявилося. І, до речі, звикли вже досить толерантно відноситися до того, що існуючі на словах принципи, в житті насправді ніхто дотримувати і не намагається. Ні, кожен з нас з відповідним ентузіазмом поставився б до того, що хтось інший закону дотримує. Ще краще, якщо його примусили. І пресі корисно, і суспільству приємніше. Але починати з себе чомусь нікому не хочеться. Особливо в такій ситуації, коли дотримання закону всіма неминуче означатиме необхідність поступитися своїми інтересами для деяких політичних угрупувань. Ех, нашу б енергію, та в мирних цілях...
Віра Сорока
