Цими листопадовими днями мені болить питання, відповідь на яке я б воліла отримати від нинішнього президента України Віктора Януковича. Питання дуже конкретне — коли цього року і яким чином на державному рівні проводитиметься вшанування пам’яті жертв геноциду українського народу — Голодомору 1932-1933 років?

Згадаймо, починаючи з 2008 року (від 75-х роковин Голодомору) Україна на загальнодержавному рівні почала вшановувати пам’ять жертв геноциду українського народу. Запроваджену тоді акцію “Запали свічку пам’яті” підтримали всі небайдужі та свідомі українці і в країні, і поза її межами. І щороку потому в останню суботу листопада на українських вікнах, у великих і маленьких містах і селах о 16-й годині люди запалювали вогники на спомин про померлих від голоду. Незалежно від того — чи зачепило те горе родину, чи ні.

Так, минулого року, саме 2 листопада тодішній президент Віктор Ющенко підписав Указ “Про заходи у зв`язку з Днем пам`яті жертв голодоморів”, яким День пам’яті було встановлено 28 листопада 2009 року. І, відповідно, саме цього дня люди ставили свічки на вікна, і саме до цієї дати Кабінет міністрів, на виконання указу, затверджував конкретні заходи зі вшанування та призначав конкретних відповідальних, місцева влада теж визначала заходи.

Відео дня

У Києві президент та найвищі посадовці покладали квіти до пам’ятника жертвам Голодомору, потім за участю глави держави в Софійському соборі відбувався молебень об убієнних голодом, ще потім президент виступав зі зверненням до народу. О 16.00 оголошувалася загальнодержавна хвилина мовчання і починалась акція “Запали свічку пам’яті”.

У столиці на площі біля Михайлівського Золотоверхого за участю найвищих посадових осіб держави проводився молебень і палали викладені хрестом свічки. Далі керівництво держави та пересічні українці брали участь у Скорботній ході до пам’ятника жертвам голодоморів.

У містах і селах по всій державі проводилися мітинги-реквієми, відкривались пам’ятники, видавалися Книги пам’яті, проводилися уроки в школах та просвітницькі лекції.

День пам’яті жертв голодоморів також відзначало все світове українство – і в Росії, і в США, і в Канаді, і в Європі та інших країнах.

Але настав рік 2010, змінилася влада, у державі новий президент — Віктор Янукович. Я намагаюсь екстраполювати торішню й позаторішню ситуацію на нинішній рік, на нинішніх VIP-персон і... не можу. Надто багато змінилося...

Останні п’ять років народ і президент були єдиними в питанні оцінки Голодомору 1932-1933 років та визначенні його як Геноциду українського народу, а також у питанні — хто винен і що треба робити. А зараз ситуація принципово змінилася – народ і його погляди залишилися ті самі, а ось верхівка прийшла з принципово новим ставленням та оцінками подій української історії.

Президент уже відзначився тим, що ще у квітні в Страсбурзі заперечив Голодомор як геноцид і всі останні місяці намагався озвучувати й “просувати” у суспільство народжене в Росії трактування, що голод 33-го був не геноцидом українського народу, а “спільною трагедією братніх народів – українського, російського, казахського”. Востаннє Віктор Федорович озвучив цю позицію минулого тижня під час візиту прем’єр-міністра Канади Стівена Харпера. Так от, слухаючи слова канадця Харпера та українця Януковича щодо Голодомору, я відчувала сором за президента України і обурення – як громадянка цієї держави. Невже Віктор Федорович забув, що парламент Канади офіційно визнав голодомор 33-го саме геноцидом українського народу?

У руслі президента Януковича чинять і його однопартійці. Улітку “регіонал” Василь Кисельов подав до Верховної Ради законопроект, яким пропонується внести зміни до Закону “Про Голодомор 1932-33 років” і визнати голодомор не “геноцидом” (як записано зараз), а “трагедією” українського народу. Законопроект досі перебуває в парламенті.

А минулої неділі в державі відбулися вибори до місцевих рад, і багато областей промовисто “посиніли”... І мені вже стає моторошно від намагання уявити, яким чином місцеві “регіонали” братимуть участь у вшанувальних мітингах.

Щонайменше фантастичною видається мені такий ланцюг подій: президент Янукович підписує указ про відзначення Дня пам’яті жертв голодомору, Кабмін Азарова видає постанову на його виконання з переліком заходів, місцеві адміністрації та ради починають реалізовувати заплановане. Невже таке може бути?!

Але й уявити, що нова влада так швидко й настільки далеко відійшла від народу, я теж не можу й не хочу. Адже саме ми як народ маємо спрямовувати владу в те русло, яке вважаємо правильним. А якщо не спрямовується — міняти її демократичними (бажано) методами.

Згадую минулий рік, 28 листопада, День пам’яті... Звичайний столичний “спальний” район, забудований прозаїчними панельними багатоповерхівками... У моїй родині ніхто не помер від голоду, у її селах не було “чорних дошок”, але про страшний голод в Україні (так само, як і про голод 1947 року) я почула саме від своєї бабусі, від інших старих людей... Та все одно того вечора на моєму вікні мигтіла свічка на спомин про померлих від голоду, і в багатьох вікнах у моєму домі, у будинку навпроти й через дорогу надвечір так само засвітилися свічки... І може, чиясь дитинка спитала тоді: “Мамо, чому свічки на вікнах?” І мати, добираючи слова, розказала їй про те, як багато-багато років тому така ж само дитинка, умираючи від голоду, просила: “Мамо, їсти, мамо, хліба”, - і не могла допроситися...

Свічка на моєму вікні того вечора згасла так тихо й непомітно, що я й незчулася... Так само тихо й непомітно понад сім десятиліть тому по українських селах згасали від голодної смерті мільйони життів, згасали мільйони маленьких, дорослих і літніх українців... Тодішня держава вчинила страшний злочин проти людей — ГЕНОЦИД українського народу, злочин, який ВОНИ безуспішно намагались витравити з нашої пам’яті... І доки нові покоління українців питатимуть: “Чому горить свічка?” - доти незалежна держава Україна залишатиметься ДЕРЖАВОЮ...

Зараз обов’язок кожного з нас — не дозволити згаснути свічці пам’яті про ті страшні часи, про які ми знаємо з розповідей наших дідусів і бабусь... Адже забуте минуле обов’язково перекинеться на майбутнє й нагадає про себе...

Цього року остання субота місяця припадає на 27 листопада. То яку відповідь Ви мені дасте, пане Президенте? Що Ви робитимете цього дня? Тільки не треба фальшивити — якщо, стоячи біля Меморіалу, Ви знову збираєтесь повторити тезу про “трагедію трьох братніх народів”, то краще вже мовчіть... Україна пом’яне закатованих голодом і без Вашої участі...

Тетяна Мазурчук, Київ