Впродовж останніх років головною проблемою України на євроатлантичному просторі було прагнення минулого керівництва країни до членства в НАТО всупереч волі переважної більшості населення.
Ця проблема швидко вирішилася, коли парламент України прийняв Закон про основи зовнішньої і внутрішньої політики, який закріпив позаблоковий статус країни.
Можна сказати, що з цієї миті у України на євроатлантичному просторі немає і не може бути проблем, принаймні, серйозного, життєво важливого характеру.
Впродовж багатьох років в Україні нав`язувався образ НАТО як ідеального цивілізаційного і ціннісного орієнтира для України. Кажу "нав`язувався", тому що для більшості населення України НАТО перестало відповідати цьому образу, принаймні з часу бомбардувань Сербії, в чому легко переконатися з опитувань громадської думки.
Сьогодні в цьому сенсі ситуація серйозно змінилася. Сьогодні НАТО – не ідеальне втілення західної цивілізації, а просто одна з міжнародних організацій, які об`єктивно існують на світовій арені. І з факту цього об`єктивного існування випливає необхідність для України мати певні відносини з НАТО.
Для кращого розуміння наведу приклад. Є, наприклад, у Європі така організація, Європейська асоціація вільної торгівлі, що називається (ЄАВТ). В України є з нею певні відносини, навіть підписана угода про вільну торгівлю. Але на цю тему ніхто не проводить у Києві семінарів і жодна людина не говорить, що якщо, наприклад, Україна найближчим часом не вступить в ЄАВТ, це означатиме крах її незалежності. А з приводу НАТО подібне говорили ще зовсім недавно відомі люди в Україні
Так от, зараз відносини Україна – НАТО поступово стають питанням не політичного, а суто дипломатичного, навіть технічного характеру, і це, безумовно, дуже позитивний чинник.
Недавно видавництво "Літопис" представило переклад виключно важливого документа: "Глобальні зміни світу – 2025. Доповідь Національної розвідувальної ради США". Цей документ на 188 сторінках розглядає масу глобальних проблем – від демографії до дефіциту водних ресурсів. Так от, на 188 сторінках НАТО згадується всього три рази. Приведу послідовно всі три згадки.
– "НАТО зіткнеться з труднощами у зв`язку зі зростанням обов`язків за межами зони свого впливу і ослабленням військових можливостей Європи".
– "Певні позиції завойовує ШОС, тоді як НАТО втрачає свій статус."
– "Національні інтереси і далі ускладнюватимуть зовнішню політику Євросоюзу і його політику безпеки, тому підтримка НАТО в Європі може зменшитися."
Висновок із цього один: НАТО в майбутньому все більше втрачатиме свій міжнародний статус і маргіналізуватиметься як міжнародна організація. Це – об`єктивний процес, незалежний від наших із вами бажань. Відповідно, об`єктивно змінюватиметься роль і місце НАТО в системі зовнішньополітичних пріоритетів України.
Сьогодні всім абсолютно ясно: розширення НАТО на схід більше не передбачається, бо головні сфери застосування можливостей Альянсу знаходяться зовсім не в Європі.
У першу чергу це – Афганістан. На Заході все більше і більше незалежних експертів вже не вважають за необхідне прикривати факт очевидної військової поразки НАТО в цій країні. Наприклад, відомий канадський сенатор Колін Кенні, один з активістів Парламентської Асамблеї НАТО, виразив цю думку гранично ясно:
"Афганська місія була прямим і однозначним провалом НАТО". І називає його причину: "Давайте подивимося суворій правді в очі: незважаючи на всі зусилля наших хоробрих військ і хоробрих військ наших союзників, національно-державне будівництво безглузде в нації, яка не бажає, щоб її будували".
А на самому сайті НАТО директор проекту Глобальної стратегії (Вашингтон) пан Віченціні міркує таким чином:
"Для НАТО поразка в Афганістані може означати кінець найуспішнішого військового альянсу в історії після його першої місії за межами найближчого периметра. Звичайно, дебати про розширення НАТО важливі, але стабілізація Афганістану є набагато критичнішою метою для Альянсу."
Тому впевнений: усі заяви про відкриті двері для України приречені залишатися риторичними фразами без будь-якого конкретного наповнення. Нового раунду розширення НАТО не буде.
У сьогоднішніх умовах об`єктивного звуження міжнародної ролі і впливу НАТО парадоксальним чином Альянсу більш необхідна співпраця з такими партнерами як Росія і Україна, ніж Києву і Москві – НАТО. Про це свідчать і заяви, зроблені Генсеком НАТО напередодні візиту до Києва, про важливість партнерства з Україною.
До речі, зверніть увагу: раніше українські керівники при кожному візиті до Брюсселя поспішали запевнити Альянс у своїй відданості, а сьогодні саме керівник НАТО летить до Києва.
Це говорить про те, що сьогодні Україна може вільно вибирати саме ті форми співпраці з Альянсом, які найбільш відповідають її об`єктивним національним інтересам.
Безумовно, Київ може і повинен продовжувати участь у міжнародних операціях НАТО. У цій сфері Київ робив і робить визнаний НАТО внесок як при Ющенкові, якого вважали пронатівським, так і при новій владі, яка проголосила позаблоковий статус.
Поза сумнівами, НАТО продовжує володіти значними фінансовими і матеріальними ресурсами. Підтримка з боку НАТО допомагає українській армії в умовах браку коштів підтримувати власну боєздатність.
Особисто вважаю, що це зовсім не той факт, яким слід пишатися великій, індустріально розвиненій країні, проте ситуація об`єктивно така: Україна не готова відмовитися від підтримки з боку НАТО в цій сфері.
Сьогодні активно дебатується питання участі України в проекті європейської системи протиракетної оборони.
Як незалежний експерт, не виступаючи проти самої ідеї такої участі, вважаю, що конкретне рішення необхідно ухвалювати тільки після того, як будуть відомі всі параметри даної системи.
І найголовніше – після того, як завершаться переговори з цього питання між НАТО і Росією. Тоді, володіючи всією необхідною інформацією, ми зможемо прийняти зважене, продумане рішення, яке влаштовує всіх.
Переконаний, що наріжним каменем зовнішньої політики України повинне бути сприяння будь-яким ініціативам і проектам, які б сприяли зближенню Сходу і Заходу, і, навпаки, ухиляння від будь-яких ситуацій, де Києву довелося б робити вибір проти одного з партнерів. Така позиція, на мою думку, повністю можна застосувати і до ситуації навколо європейської системи ПРО.
У Закон про основи зовнішньої і внутрішньої політики України внесено наступний базовий зовнішньополітичний принцип: продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору й іншими військово-політичними блоками з усіх питань, які становлять взаємний інтерес.
Позаблоковий статус нарешті дає можливість Україні наповнити практичним змістом дане положення Закону не тільки по відношенню до НАТО, але і стосовно "інших військово-політичних блоків", зокрема, Організації Договору про колективну безпеку.
Нова Стратегічна концепція НАТО фактично створює базу для взаємодії НАТО і ОДКБ, оскільки бачення обома організаціями глобальних погроз і викликів багато в чому співпадає.
Україна як позаблокова держава цілком може з користю для себе брати участь у відповідних програмах і ініціативах ОДКБ, доповнивши зусилля цієї організації власним досвідом і наявними можливостями. Така співпраця відповідатиме і новим завданням НАТО, сформульованим у Лісабонських документах.
Тим більше що, як ми недавно дізналися з матеріалів Вікілікс, пан Расмуссен давно вже хотів встановити прямі зв`язки між НАТО і ОДКБ. І навіть збирався публічно про це заявити. Але, як відомо, йому в цьому завадили.
Час, що минув після проголошення позаблокового статусу України, підтвердив виняткову важливість і корисність для країни цього кроку. Зокрема, позаблоковий статус дістав схвалення з боку НАТО на Лісабонському саміті.
В той же час ми зняли величезний тягар із плечей наших партнерів по всьому світу, вивільнили енергію наших дипломатів, що витрачалася раніше на відстоювання ідеології членства в НАТО, на вирішення конкретних двосторонніх проблем із країнами Європи, США, Росією. І в цьому полягає величезний виграш для всіх.
Тому, повторюючи свою найпершу тезу, хочу заявити: якщо в України і залишилися проблеми на євроатлантичному просторі, вони пов`язані не з принциповим вибором у сфері безпеки, а, можливо, з недостатнім умінням формулювати чіткі і прагматичні національні інтереси.
В цілому ж завдяки зняттю з порядку денного євроатлантичної проблематики відносини Україна – НАТО, Україна – США, Україна – Росія сьогодні незрівняно покращали в порівнянні з ситуацією навіть дворічної давнини. І нинішній візит Генсека НАТО Андерса Расмуссена це підтверджує на конкретних прикладах.
Ан. Орел, генеральний директор Центру міжнародних і порівняльних досліджень
