Читаю газети, дивлюся Інтернет і не можу збагнути: кримінальну справу щодо вбивства Гонгадзе та побиття журналіста Подольського порушили проти Кучми, а покарати вимагають Мельниченка. Наче це Мельниченко, а не Кучма давав відомі всій країні вказівки Кравченку... Наче Мельниченку, а не Кучмі Кравченко звітує, що в нього є орли без будь-якої моралі – що їм накажеш, те й зроблять... Наче Мельниченко, а не Кучма обговорює з Литвином – як приборкати журналіста...

Ну, якщо відверто, це я так, для красного слівця написала: мовляв, читаю і «не можу зрозуміти». Усе тут настільки прозоро, що, мабуть, немає в країні більш-менш мислячої людини, яка б не розуміла, що Кучма та його олігархи готові на все, аби колишнього президента не посадили, а їхні мільярди не відібрали.

Власне, це було зрозуміло завжди, особливо якщо пригадати череду всіх тих загадкових смертей, пов’язаних з «плівками Мельниченка», - Малєв, Фере, Дагаєв, Кравченко… Убивство колишнього міністра внутрішніх справ, головного свідка у справі Гонгадзе Юрія Кравченка настільки промовисто вказує на замовників цього злочину, що тут нічого й коментувати…

А винен «чомусь» Мельниченко?

Всеукраїнська кампанія з відмивання пана Кучми кепсько пахне. На мою думку, усі ті академіки, депутати, які пишуть колективні листи на захист Кучми та вимагають засудження Мельниченка, автоматично беруть на себе частину відповідальності за діяння колишнього президента, зокрема за розкрадання країни, корупцію – за все, що зафіксовано на плівках майора. А ще вони мають стати свідками у справі – пояснити, хто і на яких умовах запропонував їм підписати ці листи. Прокуратурі не зайве б поцікавитися…

Мені дивно читати коментарі Кучми то про американські, то про російські спецслужби , які нібито організували прослуховування його кабінету. Або про те, що хтось його підставив (прибрав Гонгадзе «під плівки»).

Якби це були якісь «ворожі» спецслужби, то причому тут Кравченко з Пукачем і ще двоє міліціонерів-виконавців, котрі вже відбувають покарання? Чи, може, і Пукача з Кравченком хтось підставив?

Усі ці інсинуації – не що інше як спроба вплинути на слідство, а потім і на  суд.

Я не така наївна, аби вірити у верховенство права, яке начебто запанувало в кабінетах Генеральної прокуратури та особисто першого заступника генпрокурора Кузьміна. Та хоч би якими мотивами керувалися правоохоронні органи та Банкова, яка, безперечно, дала відмашку на відкриття справи, - усе це гідне всякої похвали та заохочення.

Загалом оголошення про порушення кримінальної справи проти Кучми чимось нагадує оприлюднення самих плівок і навіть дещо - Помаранчеву революцію. Це було так само несподівано і вселяло надію. На те, що справедливість – хоч якась і хоч трішки – восторжествує.

Від президентства Кучми минули роки. На тлі діянь нинішніх горлохватів  Кучма подекуди видається нам ледве не янголом. Але це тільки тому, що минув час і багато що просто забулося… А може, ще тому, що він залишив по собі крилату фразу: «Україна – не Росія»...

Та це не означає, що ми маємо забувати розгул бандитизму в середині 90-х, становлення кланово-олігархічної  системи, фальсифікації виборів, масову корупцію, темники і врешті-решт – убивство журналіста. 

Справа проти Кучми має стати свого роду очищенням для суспільства, яке несе тяжкий тягар, розуміючи, хто є хто у цій справі і що винуватці почуваються так, наче нічого не сталося.

Олександра Ліщинська

 

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram