Нещодавнє звинувачення колишнього президента Леоніда Кучми у зловживанні владою, яке призвело до вбивства 16 вересня 2000 року журналіста Георгія Гонгадзе, спричинило ударну хвилю у політикумі Україні.
Мало хто очікував, що проти колишнього начальника нинішнього Президента України Віктора Януковича буде відкрито кримінальний процес. Оскільки протягом п`яти років президентства Віктора Ющенка Кучма був захищений від судового переслідування.
Ані колишній прем`єр-міністр Юлія Тимошенко, ані Ющенко, які прийшли до влади на хвилі суспільного невдоволення у зв`язку із вбивством Гонгадзе, не виявилися здатні зробити те, що відбулося за Януковича.
Для декого ці звинувачення здаються частиною таємного і цинічного сюжету, який в кінцевому підсумку доведе невинність Кучми і закриє всі питання. Але це малоймовірно.
Повторне відкриття справи, публічне приниження Кучми, і те, що в центрі уваги знову опинились злочини, які сталися під час його правління, дають протилежний ефект. Що вимагає прозорості і справедливості процесу. Бо будь-який натяк на приховування тільки підриватиме імідж Януковича.
Важливим є і відомий міжнародному співтовариству факт, що з більш ніж 140 тисяч справ, доведених до суду в Україну в минулому році, тільки у 100 випадках, або близько того, були винесені виправдувальні вироки. Таким чином, ситуація для Кучми виглядає похмурою, а кількість доказів стає все більшою.
Саме по собі, відкриття справи проти Кучми не піддається логічному поясненню і породжує складні теорії змови. Такі, як помста Януковича Кучмі за те, що він залишив його без підтримки під час Помаранчевої революції 2004 року, яка позбавила Януковича президентства через фальсифікації під час президентських виборів. Або заздрість до величезного статку родини Кучми.
Однак останні тенденції вказують на інше пояснення. Існують чіткі сигнали про початок політичної відлиги, яка відображає повернення до політики, якої чекали на початку президентства Януковича.
Ці сподівання були затьмарені ознаками авторитарної поведінки міліції щодо демонстрантів, початком кримінальної справи проти Тимошенко й інших лідерів опозиції, а також намаганнями Служби безпеки України залякати ректорів і керівників неурядових організацій.
Такі авторитарні дії затьмарили позитивні зміни у сфері дерегуляції, податкової політики, відкриття справ про корупцію проти чиновників правлячої партії та політичних союзників президента, скорочення державного апарату, фінансової стабілізації і створення більш ефективної системи управління.
Авторитарна політика також призвела до напруженості стосунків з Європою, навіть попри те, що керівництво України постійно дає зрозуміти, що воно віддане ідеї утворення глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі з Європою і Угоди про асоціацію, незважаючи на російські фінансові стимули та інші домовленості.
У результаті цієї відданісті проєвропейському курсу, ми бачимо явні ознаки політичної лібералізації та зміни політики, спрямовані на зниження внутрішньої напруги в українській політиці.
Призначення шанованої журналістки Дарки Чепак — однієї з засновниць руху «Стоп цензурі!» — на посаду прес-секретаря президента Януковича, а також Марини Ставнійчук, колишньої правової топ-помічниці Ющенка і шанованого члена Венеціанської комісії, — його ключовим радником, підкреслюють ці зміни.
Серед інших ознак відлиги — реакція уряду на массові протести студентів, невдоводених введенням нових зборів, дрібних підприємців, стривожених новим Податковим кодексом, та педагогів, наляканих скороченнями.
Критика відомого русофільством міністра освіти Дмитра Табачника за його політику по відношенню до педагогів відкриває дорогу до його можливого звільнення.
Такий крок, у поєднанні із озвученою 7 квітня заявою Януковича, що українська мова залишиться єдиною державною, свідчить про відхід від політики провокування напруженності у відносинах між україномовним заходом країни і російськомовним сходом.
Ще одним безпомилковим сигналом є вдосконалення інформаційного середовища на державному Першому національному телеканалі, який протягом багатьох років був майданчиком для пропаганди уряду. Тепер канал транслює у прайм-тайм програми, які веде одін з найбільш шанованих журналістів України Савік Шустер, який послідовно надає рівний ефірний час лідерам громадянського суспільства і опозиції.
Останній шквал прайм-тайм виступів Тимошенко на телебаченні, а також рішення надати їй дозвіл поїхати до Брюсселя незважаючи на відкриту проти неї кримінальну справу, є ще одним свідченням змін. Таким саме свідченням є підтримка Януковичем закону «Про доступ до публічної інформації».
У зв`язку з цим, відкриття кримінальної справи проти Кучми здається не аномалією, а частиною плану дій Януковича по відновленню довіри свого народу, Європи і Сполучених Штатів, оскільки він прагне надати поштовху європейській інтеграції своїй країні.
Однак, як це було при помаранчевому уряді Ющенка і Тимошенко, потужними залишаються групи інтересів та впливу, які продовжують використовувати свою присутність і вплив на уряд для просування своїх вузьких інтересів. Їх жадібність потребує контролю.
Таким чином, у той час як західні лідери критикують Януковича за відступ України від демократичних цінностей, він зараз заслуговує похвали за останні кроки, які зробив в політичній сфері. Хоча ці кроки і є скромними за масштабами.
І президента України треба заохочувати продовжувати твердий поступ проти злочинів епохи Кучми, а також боротьбу проти корумпованих політичних союзників в Києві і в Криму.
Також важливо, щоб Янукович і Україна отримали від міжнародної спільноти чіткий сигнал, що такі позитивні тенденції в Україні відкриють перед нею двері до повноцінної інтеграції в Європейський Союз.
Адріан Каратницький, Daily.ua
