Судовий процес над Тимошенко як прояв путінізму

11:31, 03 серпня 2011
Різне
5728 0

(Де можливий путінізм)

 

Те, у чому звинувачують в Україні колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, ще менш переконливе, ніж те, за що сидять у Росії підприємці Лебєдєв і Ходорковський. Путіна в цій країні немає, а путінізм є. Чи не означає це, що Путін – сам по собі, а путінізм – сам по собі? Прокурори кажуть: будучи прем`єром, Тимошенко одноосібно ухвалила шкідливе для України рішення, яке мало бути прийнято колегіально. Де прописано нібито порушений нею порядок, не повідомляється. Річ у тім, що нічого подібного в українському законі немає. Виходить щось дивне: обвинувачі самі складають закон, нехтування яким приписують підсудній. Судовий процес як такий є цілковитим знущанням над усіма, усім і вся, окрім сторони обвинувачення. Адвокатам підсудної дають стільки часу для ознайомлення зі справою, що його не може вистачити навіть для механічного прочитання найменшої частини матеріалів.

Волаюче безглуздя обвинувачення сприймається в країні як даність. Деякою новиною стала поведінка підсудної або, кажучи ширше, тактика захисту. Тимошенко поводиться зухвало. Вона грубіянить судді, часом допускаючи майже нецензурні висловлювання. Можливо, це все наперед обдумується, проте, дивлячись на неї, не можна не визнати, що вона залишається собою. Весь час дається взнаки звичка до демагогії. Як відомо, за все своє політичне життя ЮВТ змістовно не відповіла загалом на жодне журналістське запитання. Розмовляти з нею по ділу завжди було однаково тяжко і її недоброзичливцю, і прихильнику.

Можна уявити собі, що серед її радників були люди, котрі пропонували їй тактику загальноприйнятої поведінки, вважаючи, що така тактика буде продуктивнішою. Ввічливість, чемність, м`якість слів і висловлювань при найжорсткішій смисловій наповненості – усе це могло б поставити суд у скрутніше становище, ніж грубість і мітинговість. Не було, мабуть, тільки упевненості, що не проявиться бурхлива сутність... Інтелігентом неможливо прикинутися точно так, як і академік Сахаров за всього бажання не зміг би довго поводитися по-жириновськи.

Одні з прихильників пані Тимошенко схвалюють її поводження, інших воно засмучує, але й вони у більшості своїй готові голосувати за неї знову і знову. Людині ж, яка досі коливалася, кому віддати перевагу: їй чи комусь із її супротивників і суперників, зробити вибір поки що так само непросто. Більш того, для неї ще ніколи так гостро не стояло питання, чи потрібен країні неінтелігентний керівник. Більшість народів не задаються цим питанням, український – зокрема. Але йдеться не про народ, а про малу меншість його. Правда, це – творча меншість. Від неї, за інших рівних умов, залежить дедалі більше, хоча зважають на неї сьогодні не більше, ніж учора. Тут, здається, і прихована одна з найсерйозніших суперечностей сучасності.

У свою чергу, неінтелігентне, але сміливе, незвичайне, зовні просто безоглядне поводження Юлії Тимошенко в суді дає привід вкотре замислитися про природу путінізму. Що це таке не тільки в українському варіанті, а взагалі? Перш за все, перед нами – режим небувалий. Розправи з неугодними як з карними злочинцями – це сталінізм, але тут зовсім не ті масштаби і не та жорстокість. Незмірно більше гласності, всіляких свобод і всілякого демократичного безладу. Як наслідок – набагато менше страху в суспільстві. А ось покірливості та байдужості майже стільки ж.

Придивившись до цього вражаючого явища, можна, думається, визначити, у чому суть відкриття, зробленого путінізмом. Щоб населення не заважало правителям, не обов`язково звірствувати по-сталінськи, цілком достатньо – по-путінськи. Щоправда, залишається питання, чи всіх країн може стосуватися цей досвід. Не виключено, що путінізм можливий тільки там, де попрацював сталінізм.

Анатолій Стріляний, Російська служба радіо «Свобода»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter