Мені думалося, що Україна будуватиметься як українська національна держава, тобто як держава українців.
Ми - ті, хто у 91-ому приймали Акт проголошення незалежності, а до того боролись за це, - мріяли про українське національне відродження і припинення русифікації українців. Проте зараз у гуманітарному просторі України продовжує домінувати все російське і керують Україною не українці. Ми думали, що ми нагадаємо українцям про те, як розстрілювали нашу інтелігенцію, як забороняли українську мову, як морили голодом українське село, як вивозили до Сибіру «куркулів», - і українці повернуться до своїх національних витоків, стануть палкими патріотами своєї мови і нації. Але після проголошення Незалежності з’ясувалося, що за 340 років входження України до складу російської імперії, політика царів і вождів, яка була спрямована на асиміляцію українців під росіян, дала свої відчутні і реальні плоди: значна частина українців стала національно розмагніченою і національно розкодованою. У мільйонів українців українськими залишилися тільки прізвища. Їм зігнуто національний хребет. Їм «нєт разніци на каком язикє». У Верховній Раді є група депутатів з прізвищем на –енко, які активно борються за панування російської мови в Україні. На жаль, мільйони українців опинилися ніби без національної прописки, а українська нація виявилася не до кінця сформованою. Держави творяться націями і формують їх та цементують нації. В Україні все сталося не так.
Національне відродження українців, яке було розпочато за часів Кравчука, було призупинено у 1994 році після приходу до влади Кучми. Тепер воно повністю зупинено і почалася нова фаза русифікації. Поясню на прикладах. Телеканал з претензійною назвою «Україна», який належить олігарху Ахметову, ігнорує українську мову і українську тематику. Думаю, і 24 серпня цього року в день 20-річчя Незалежності жодного українського співака на телеканалі «Україна» ви не побачите і не почуєте. На «Україні» та інших українських телеканалах співатиме Пугачова, кривлятимуться Галкін та ті два мужики, що переодягаються в жіночі строї. Можливо, ще випустять на екран Таїсу Повалій на пару з Басковим... Телеканали «Україна», «Інтер» та інші наочно демонструють, якою бачить майбутню Україну нинішня донецька владна команда. Вона її бачить такою, якою вона є в українському Донбасі: без української мови і культури, отже без українців. Після приходу до влади Януковича українським телебаченням доручено керувати Бенкендорфу і Арфушу, які українською мовою то не говорять, а радіо регіонали віддали Аврахову.
По-друге. Я вірив, що українська влада змінить свою топонімічну політику. Адже за старої влади міста, вулиці, підприємства, колгоспи називалися іменами покійних більшовицьких та європейських комуністичних діячів. Нині в цьому немає жодної логіки. Скажіть, яке відношення має до України покійний лідер покійної комуністичної партії Франції Моріс Торез? Жодного. Але ж на його честь названо велике місто. Нині Україна нагадує комуністичний цвинтар. І все було б нічого, якби на мапах Києва та інших міст не карбувалися імена відвертих катів, убивць, великих грішників, безбожників, христопродавців, які підкладали динаміт під Божі храми. Чи варті увічнення пам’яті на українській землі такі кати і вбивці як молдаванин Котовський, який розстріляв 359 полонених українських вояків у селі Базар, чи єврей Янкель Свердлов, який був відомий нечуваною жорстокістю, і який розпорядився розстріляти всю царську сім’ю, чи більшовицький матрос із Петербурга Полупанов, який дав наказ заколоти багнетами тисячі киян? Чи варто так шанувати у Києві пам`ять прокурора Криленка, який за дорученням грузина Джугашвілі-Сталіна послав на той світ всю ленінську гвардію? До речі, чи вартий сам Ульянов-Ленін того, щоб майже всі українські великі і малі міста мали центральні площі і вулиці, названі його іменем? Ленін був завзятим і успішним революціонером, але він був грішником, безбожником, він наказував грабувати храми і вбивати священників. Він розв’язав громадянську війну, в якій загинули сотні тисяч людей. Він послав на Україну банди Муравйова, щоб вбивати тих українців, які хотіли незалежної України.
Керуючись правом законодавчої ініціативи, я вніс кілька проектів постанов про повернення двадцяти п’яти містам України їхніх історичних назв та про необхідність перейменування наших площ, вулиць, бульварів. Проте комітет з питань державного будівництва, очолюваний колишнім київським мером і колишнім комуністом Омельченком цинічно відкинув ці проекти. Тоді я написав звернення до президента. Пославшись на християнські цінності, я запропонував йому провести топонімічну реформу. Я написав так: «Вікторе Федоровичу! Ви ж віруюча людина. Ви ходите до храму і покладаєте на себе знамення Христове. Ви часто звертаєтесь до Бога, кажучи «і нехай допоможе нам Господь-Бог». То як Ви думаєте, чи допоможе Україні Бог, якщо ми продовжуємо прославляти не Його - Бога, а великих грішників і убивць?» «Ви впевнені, - запитував я Януковича, - що Богові подобається, що на центральних площах майже всіх міст України стоїть монумент войовничому атеїстові-безбожнику? Вам не здається, що саме з цих причин Бог відвертається від України?». Я запропонував Януковичу почати декомунізацію топоніміки з його рідного Донецька, де чомусь дуже шанують імена Калініна і Ворошилова, тобто тих катів, які першими ставили свої підписи на «розстрільних» списках Сталіна, і які завізували розстріл більше десяти тисяч поляків під Катинню, відгомін чого чуємо досі. Я отримав з президентської адміністрації відповідь, підписану Ганною Герман, яка написала, що топонімічна реформа нині не на часі, бо не варто збуджувати людей. Виходить, що Бога гнівити можна, а комуністів - ні. Ще б пак! Адже комуністи тепер є союзниками капіталістів і перебувають в одній коаліції з ними. Насправді Ганна Герман викручується, бо численні перейменування в Донбасі, наприклад, Сталіно в Донецьк, Ворошиловграда в Луганськ, Комунарська в Алчевськ і Жданова в Маріуполь пройшли без жодних збуджень. У столиці перейменовано більше сотні вулиць і площ. Лише минулого року Київрада перейменувала більше десятка вулиць включно з вулицею Андрія Іванова – більшовицького резидента та організатора антидержавного січневого заколоту проти Центральної Ради. Перейменовано і саму вулицю Січневого повстання. Видно, що Бог схвалює таку поведінку влади, а християнський люд розуміє це і сприймає. Сам Янукович з Герман сидять нині на колишній вулиці Орджонікідзе. Був такий соратник Сталіна, якого ж потім за вказівкою "батька всіх народів" лікарі відправили на той світ.
Після такої відповіді від Герман я починаю сумніватися у тому, що вона і Янукович щиро вірять у Христа-Спасителя, якщо вони комуністів бояться більше, ніж Бога. Водночас сам я впевнений в тому, що суспільна колотнеча, яка триває в Україні упродовж усіх років незалежності, продовжуватиметься доти, доки ми не приберемо з нашої землі пам’ятники і знаки пошанування безбожникам і великим грішникам, і тим самим хоч трохи спокутуємо гріхи перед Господом.
У 1991 р. нам думалося, що Україна буде йти європейським курсом, обравши європейську модель економіки і гуманітарного розвитку, переставши пливти у фарватері російського імперіалізму. Ми вважали, що Україна з Росією будуть перебувати у взаємовигідних добросусідських стосунках. На жаль, на європейську дорогу ми не вийшли. Українська суспільно-політична колотнеча якраз і відбувається через поділ українських політиків і якоюсь мірою населення на три табори. Одні керуються гаслом «Подалі від Москви!», інші вважають, що треба бути «поближче до Москви», а треті досі волають: «Навіки з Москвою!» У Верховній Раді є депутати, які під час виконання Гімну «Ще не вмерла Україна..», встають зі сльозами на очах, прикладаючи руку до серця, а інші піднімаються неохоче та чекають, коли оце «душу й тіло ми положим» нарешті закінчиться, тоді коли є немало й таких, хто встає з огидою, тримаючи дулю в кишені.
Донецька фінансово-промислова верхівка, що прийшла нині до влади в Україні, про курс у Європу лише балакає, а насправді вона йде проросійським курсом, бо робить все те, що диктує Кремль. Влада відмовилася усувати з Криму російську військову базу. Влада відмовилася від вступу в НАТО, як надійної європейської системи безпеки. Ось-ось влада віддасть чи поділиться з Газпромом нашою газотранспортною системою. Нова влада стала підтримувати тільки московський патріархат, а української церкви вона не визнає. Нинішня влада взяла курс на продовження асиміляції українців. Олігархам легше ловити свою рибку в каламутній денаціоналізованій космополітичній воді.
Сьогодні вся українська промисловість належить десяткові мільярдерів. В Україні закінчилася реставрація капіталізму, а влада фактично захоплена кримінальною буржуазією. Зараз олігархи чекають 1-ого січня 2012 року, щоб захопити українські чорноземи. Адже влада дозволить з нового року торгувати землею. Влада розраховує на те, що селянин вже зачекався, куди б свій пай подіти. Обробляти його він вже не має ні сил, ні бажання. Нинішній орендатор за нього як дасть пару мішків пшениці і мішок цукру, то й добре, а гроші селянинові треба. Одному вони конче потрібні, щоб онуків довчити, другому, щоб хату добудувати, третьому, щоб полікуватися. І розповзеться українська земля. І загребуть її ділки і шахраї не тільки з Донецька, а й з Європи та з Росії. Спритні іноземці обхідні шляхи знайдуть. Як тут не згадати Тараса Шевченка: «Лани твої запродані жидові, німоті. Сини твої на чужині на чужій роботі».
Чи є з цього якийсь вихід? Можливо, є, але я його не бачу. Майданної революції та інших революцій більше не буде, бо після того, як лідери Майдану його зрадили, народ вождям більше не повірить. Опозиція посварена, подрібнена, поділена. Багато опозиціонерів є такими лише на словах, бо надто звикли до мерседесів, розкішних квартир і ситого життя. Вони не здатні на самопожертви. Українська націонал-деморатія завжди «кололася» на ставленні до діючого президента. Одні йшли з Кравчуком, а інші кричали «добиваймо комуняк». Одні працювали в уряді Кучми, а інші волали «Кучму геть!». Одні підтримували Ющенка, а інші казали, що він зрадив Майдан і його гасла та перейшов у табір контрреволюції. Тепер націонал-патріоти діляться різним ставленням до Тимошенко. Одні її палко підтримують і захищають, а інші досі не можуть натішитися її поразкою на виборах. Треті ждуть не діждуться, коли її нарешті відправлять у виправну колонію. Викликані арештом Тимошенко спроби утворити спільні органи опору диктатурі вселяють якусь надію, але ці спроби можуть зазнати краху, як тільки почнуться узгодження «місць» у виборчих списках і кандидатур у мажоритарних округах. А тим часом «донецькі» захопили повну владу по всій Україні, крім кількох західних областей. Але незабаром ситуація корінним чином зміниться і там. Адміністративний ресурс і тиск буде в Галичині і на Волині потроєний. Грошей на перемогу Партії Регіонів там вже викинуто і буде ще викинуто у досі небаченій кількості. Буде підтримано і підкуплено більшість місцевих бізнесменів, а інших буде залякано. Минулого разу по селах в окрузі, за який я відповідав, купували голоси за 80 гривень, тобто за десять доларів. Цього разу роздаватимуть по 120-160 гривень. Власне, люди, які здатні продати свій голос, продадуть його і за п’ятдесят гривень.
Але вже є в мене сумнів, чи вибори у 2012 році відбудуться. Донецькій владі невигідно їх проводити і ризиковано. З чим їм іти на вибори? З невиконаними передвиборними обіцянками, що тепер виглядають як глузування над народом? З пенсійною реформою? З підвищеними тарифами? Зі знищенням дрібного бізнесу? З ліквідацією пільг? З закриттям шкіл і лікарень? З посадженими за грати Тимошенко, Луценком і тими, хто розмитнив на користь держави газ? Я гадаю, що буде спроба перенести парламентські вибори на 2015 р. і об’єднати їх з президентськими. Про це зараз відверто говориться у Верховній Раді. Конституційний Суд у нас все схвалить і обґрунтує. Він у нас ще не таке схвалював. Конституційний Суд свого часу «довів», що Кучма був президентом усього один термін. Цей суд спочатку справедливо і законно заперечив можливість переходу депутатів з фракції в іншу фракцію, а потім схвалив рішення прямо навпаки, відкривши шлюзи для «тушкування» депутатів шляхом впровадження спеціальних стипендій розміром 20 тисяч доларів щомісячно. Зрештою, у такий спосіб було скасовано Конституцію, яка була чинною упродовж шести років.
Але якщо вибори у 2012 р. все ж таки відбудуться, то не факт, що Партія Регіонів їх програє. Сила регіоналів захована у Донбасі. Там традиційно, кваліфіковано і відповідально ставляться до фальсифікацій, починаючи з 1994 р., коли там обрали президентом Кучму. Тоді там протягом трьох днів міняли урни і переписували протоколи. Там не має значення, як голосують і навіть як рахують. Там має значення процес заповнення протоколів. Там у протоколах пишуть за Партію Регіонів стільки, скільки треба. Були зафіксовані численні факти, коли протоколи були підписані ще до початку голосування. Пам’ятаєте, як Інна Богословська розповідала після останніх парламентських виборів, що в одній з виборчих дільниць було дві представниці від її партії і вони проголосували «за» свою партію, а в протоколі навпроти неї був виведений жирний нуль. Тому регіонали разом із зрадниками-тушками обов’язково пропхають у новий виборчий закон статтю, де буде прописана така процедура формування комісій, яка дозволить їм повністю і беззастережно контролювати підготовку і підписання протоколів. Рекомендації чи зауваження Венеціанської комісії вони проігнорують. Що їм якась там Венеціанська комісія?! Для них життєво важливим є не її думка, а склад комісій в Донецькій, Луганській областях і в Криму. Тим більше, що на час виборів лідери опозиції будуть сидіти в тюрмах. Бандитів Ющенко не посадив, як обіцяв на Майдані, отже вільні камери є.
І їм конче треба усунути з політичної арени Ю. Тимошенко. Юлі бояться. Вона небезпечна для капіталістів. Хіба донецький фінансово-промисловий клан може відмовитися від реального шансу її позбутися? Адже більше такої нагоди може не бути. Європа? А хто вам сказав, що вони справді прагнуть у Європу? А, може, вони скажуть, що ми дуже щиро хотіли в Європу, а та, бачите, втручається у наші внутрішні справи та захищає корупціонерів. Тому ми, мовляв, змушені посуватися ближче до Москви. Ось і патріарх Кіріл-Гундяєв знову приїжджав в Україну. Що він тут забув? Ніби відзначав тут чергову річницю хрещення Русі. Це означає, що в Україні знову буде активно проповідуватися «єдіний рускій мір», тобто відтворення російської імперії. Московським попам знову запаморочилися голови імперськими ідеями і планами об’єднання Росії,України і Білорусії в«єдіноє государство».
Це тільки на перший погляд здається, що минулому вороття немає. У моєму житті на моїх очах часто відбувалося таке, в що я якийсь час тому нізащо не повірив би. Якби Кучмі, коли він сидів у директорському кріслі на «Южмаші», або Януковичу, коли той «сидів» у колонії, хтось сказав, що вони будуть сидіти в президентських кріслах самостійної України, і що вони вставатимуть при виконанні гімну «Ще не вмерла…», вони обоє у це не повірили б. Коли я наче заворожений кричав на Майдані «Ю-ще-нко!!!», я ніколи не повірив би, що, ставши президентом, він вже другого місяця почне скликати до свого кабінету переляканих «пацанів», щоб з ними порозумітися. А сталося! Але будемо сподіватися, що Бог дасть українцям і Україні ще один шанс. Крім Вовка і Кіреєва, які за завданням донецьких олігархів судять Луценка, Тимошенко та інших патріотів, є ще вищий Суддя. І Він ще оголосить свій вирок і по газовій справі, і по всіх інших. Всім воздасться по ділах їхніх: і Тимошенко, і Януковичу з Ющенком, і Вовку з Кіреєвим, і тим хто зраджував свою фракцію, перейшовши за гроші в іншу, і тим, хто продавав свій голос за 80 гривень, рівно й тим, хто ті 80 гривень роздавав.
Я вірю, що у Господа свої темпоральні виміри. Те, що ми грішні, плануємо на рік, у Бога може плануватися на десять і навіть на сто років. Бог, на відміну від нас, має час. І Він чекає нашого покаяння.
Юрій Гнаткевич, депутат Верховної Ради трьох скликань
