Ми бачимо наступ на права і свободи громадян та все більшу прірву між статками українців та доходами вузької групи політичних гравців. Все це значною мірою є наслідком неподоланого тоталітарного минулого. На фоні спроб нинішньої влади реабілітувати сталінізм це загрожує тим, що Україна не те що не матиме найближчим часом шансів наздогнати у розвитку своїх колишніх колег по соцтабору — від Прибалтики та Грузії, до Польщі та Угорщини. Ми можемо просто різко покрокувати назад.
Щоб протистояти цьому, варто, як на мене, запозичити досвід Литви.
Литовська громадськість одразу була налаштована на проведення всеосяжної десовєтизації – про це твердили і політики, і науковці, і прості люди. Проте під час ейфорії здобуття незалежності мало хто думав, що це – лише початок довгого шляху. Депутат литовського Сейму Далія Куодіте свого часу визнала: “Правду кажуть ті, які стверджують, що економіку поставити на нові рейки можна значно швидше, ніж перебудувати менталітет народу, його самосвідомість».
Після 1991 року на суспільство, яке десятиліттями жило в умовах інформаційної блокади, хлинув потік інформації про репресії та боротьбу литовських партизан. Він пробудив бажання не лише повернути вкрадену історію, але й оцінити – що ж насправді сталося з країною, хто був ким під час окупації.
Але 92-го на позачергових виборах до Сейму перемагає партія колишніх комуністів і питання, що робити із колишніми агентами і співробітниками радянської спецслужби, відклалися до 1998 року, коли нарешті були прийняті два закони – про перевірку кадрових працівників КГБ і про секретних агентів. Ці нормативні акти стали основою для люстрації.
Минуло 12 років, і литовці говорять, що у них люстрація не була повністю здійснена. Головна причина – архіви. Коли восени 1991 року розформували КГБ Литовської РСР, виявилося, що ще ще з 1989 року почалося системне знищення документів: справи або вивозилися в Росію, або спалювалися, вирізали імена і клички агентів. Таким чином, того, що залишалося, не завжди було достатньо для того, щоб довести факти у суді.
Все, що відбувалося в країні від 11 березня 1991 року (день відновлення незалежності Литви) і до сьогодні, – литовці називають трансформацією, яка досі триває. “Всі сфери життя повинні були бути реорганізовані” – розповідала пані Куодіте, – “І оскільки ні в кого не було досвіду, як це зробити, політики і весь народ вчилися на своїх помилках”.
Втім це був той настрій, який дозволив Литві, ставши на шлях трансформації, не звернути з нього. На 20-му році незалежності Литовська республіка – член Євросоюзу, демократична вільна країна, яка провела успішні економічні реформи.
Володимир В`ятрович, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху
