Українські політологи, навіть ті, хто, скажімо м`яко, без пієтету ставляться до влади, причому до будь-якої влади в Україні за останні двадцять років, виступили з нищівною критикою нашої політичної опозиції.
Директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко сказав 29 жовтня 2011 року, що «опозиція повинна згоріти, зникнути, адже вона не виконала своїх опозиційних функцій щодо чинної влади». Володимир Фесенко із центру «Пента» 26 грудня 2011 назвав 2011 рік «вкрай невдалим для політичної опозиції». Сказав, що «ми побачили слабкість опозиції. Опозиція виявилася беззубою».
У чому причина такого стану вітчизняної опозиції і чого від неї можна очікувати?
Кістяк опозиції – колишні апаратники середньої ланки, чиїм ремеслом в минулі роки було «лякати і не пускати», «освоювати бюджети». А нині вони живуть надією на коротку пам`ять власного народу, на те, що їхні гострі СЛОВА приглушать пам`ять про їхні реальні ДІЇ.
А дії, нагадаю, були такі. Вони гризлися у владі так, як зараз гризуться в опозиції. Взаємне блокування дій перших осіб країни, нічні посиденьки у лісових дачах з послами інших держав, скасування рейсів літаків – усе це нерозумні реалії української політики 2005-2009 років.
Чому хтось вважає, що ці люди повинні змінитися?
Анатолій Гриценко, «Громадянська позиція» - на два фронти. Вийшов із парасолькової структури опозиції, КОДу, а 9 грудня 2011 року заявив про початок переговорів з Віталієм Кличком. Намагається влаштуватися «головою» при талановитому спортсмені, поганому політику. Як каже про нього його колега по опозиції, «все добре у Гриценка, але харизмою не дотягує». Після того, як 14 грудня 2011 року Олександр Турчинов з БЮТ назвав слова Гриценка про «змову БЮТ із владою» з приводу закону про вибори «просто аморальними», екс-міністр оборони 20 грудня 2011 року підтримав ідею Тимошенко про передвиборчий список із Ліною Костенко на чолі. Класика української літератури, до речі, ніхто до сьогодні так і не запитав з приводу її ставлення до цієї ідеї.
Наталія Королевська «розкрутила» себе так, що очолила партію, УСДП. До цього, 16 грудня 2011 року, вона сказала, що Тимошенко пропонувала їй стати заступником голови партії. У відповідь Микола Томенко 17 грудня 2011 року закликав «не поспішати зачитувати політичний заповіт Тимошенко і ділити її партійне спадщину».
16 грудня 2011 року голова політради "Нашої України" Валентин Наливайченко запропонував лідеру партії "Фронт змін" Арсенію Яценюку очолити єдиний список опозиції. 17 грудня 2011 року цей «месидж» продублював депутат НУ-НС Андрій Парубій. Яценюка навантажують чужими проблемами. В`ячеслав Кириленко із своєю «За Україну» просто увійшов у «Фронт змін».
При цьому "Фронт змін", «Свобода» і «Батьківщина» відрапортували про узгодження списку кандидатів-мажоритарників. Я поясню для необізнаних, що це таке. "Фронт змін" і «Батьківщина» обіцяли введення в Україні відкритих партійних списків. Тезу про такі відкриті списки було сформульовано і в передвиборчих програмах пп. Тимошенко і Яценюка, кандидатів на президентських виборах 2009 року. Узгодження опозиційних «мажорів» замість системи відкритих партійних списків показує, що опозиція боїться припливу свіжої крові в українську політику. І це, з точки зору опозиції, абсолютно виправдано, бо кожному з них можна нагадати таке, що у виборця, який не бажає голосувати за представників влади, точно не виникне бажання голосувати за опозицію.
Найсмішнішим в цій сумній історії є «Ющенко-лайт», якого звуть Арсеній Яценюк. 28 грудня 2011 року він заявив, що влада не розганяє його мітинги, бо «так стали зірки». Знайомі ми з цими «зірками».
У 2004 році Леонід Данилович Кучма якось сказав мені про деяких опозиціонерів: вони ті, кого я вигнав з влади. Правда, не до кінця вигнав. Зараз я з сумом думаю, чому у нього це не вийшло.
В`ячеслав Піховшек
