Навіть позаздрити хочеться Миколі Яновичу Азарову. В такому солідному віці він зберіг просто-таки юнацький ідеалізм і віру у справедливість. Справедливість Росії.
Учора наш прем`єр висловив сподівання, що Росія перегляне газовий контракт «імені Тимошенко», зрозумівши його несправедливість і негативний вплив на україно-російські відносини. "Нами мають бути зараз продовжені важкі переговори, і ми сподіваємося, що розуміння несправедливості цього контракту і його негативний вплив на наші двосторонні відносини й негативний вплив на нашу економіку спонукатиме наших партнерів на компроміс", - сказав він.
Як хочеться розділити з Миколою Яновичем його прекраснодушну впевненість у справедливості Росії та Газпрому! У те, що «розуміння несправедливості» «спонукатиме наших партнерів на компроміс». Тут є одна заковика: у кожного своє уявлення про справедливість, а тим паче – про компроміс.
Газпром і Кремль вже неодноразово і гранично відверто формулювали своє розуміння справедливого (з їхньої точки зору) компромісу: Україна отримає знижку на газ лише в тому разі, якщо здасть Росії свою ГТС. Жодного свідчення зміни цієї позиції не видно і не чутно.
До речі, готовність до такого розвитку подій по суті демонструє секретар РНБО Андрій Клюєв, говорячи про можливість двостороннього консорціуму по ГТС з Росією – без Європи. Це ніби теж свого роду віра у справедливість, у те, що в тандемі двох м’яко кажучи нерівноцінних за масштабами та потужністю партнерів сильніший не «з’їсть» слабшого. Але сумнів бере з приводу такої ідилії.
Для будь-кого, бодай трохи знайомого з темою, очевидно, що без участі третьої, європейської сторони (і то – не «дочок» Газпрому, а справді європейських компаній) консорціум за фактом стане російським.
Опозиція закликає владу вирішити проблему захмарних цін на російський газ кардинально по-іншому -піти шляхом європейських країн і подати на Газпром до Стокгольмського арбітражного суду. Цілий ряд енергокомпаній Європи саме так змусив російського монополіста утихомирити свої апетити.
Проте ця думка не до вподоби не лише уряду і Миколі Яновичу (що слідує з його світло-оптимістичної заяви), але й оточенню Президента. Представник Президента у ВР, «регіонал» Юрій Мірошниченко вчора в ефірі «5 каналу» виступив у ролі ще одного газового «кота Леопольда» : «Судовий розгляд - це останній метод вирішення суперечок, і українська влада сподівається на те, що ми зможемо домовитися. Адже договір - це завжди згода двох сторін. Якщо ми через суд вирішуватимемо свої суперечності, то я думаю, що у нас не буде в подальшому перспективи дружніх і справедливих взаємин».
Для тих, хто ще вірить у «дружбу та братерство», автор наведе цитату провладного російського експерта, заступника директора Інституту країн СНД Володимира Жарихіна: «Залишкові спроби зі сторони українського керівництва отримати від Росії якісь преференції на основі так званого братерства, мовляв, ми вам скажемо декілька хороших слів, а ви нам знизите ціни на газ, із В.Путіним уже не проходять і не пройдуть».
До речі, безперспективність «дружби, братерства та справедливості» зовсім недавно розумів і прем’єр-міністр Азаров. Глава уряду у січні поточного року, а глава держави у вересні минулого року говорили про підготовку до подачі Україною позову на Газпром до Стокгольму.
Звідки ж тепер така миролюбність, розмови про дружбу, справедливість та компроміси? Іншого компромісу, крім здачі в тій чи іншій формі ГТС, Росія і Путін явно не хочуть і не бачать. Адже очільники нинішньої влади неодноразово говорили про неприпустимість відмови від стратегічно важливої для України газової транзитної інфраструктури.
Чому ж зараз окреслюється такий небезпечний для нашої держави поворот?
Уявляється, що розгадка є простою і носить суто передвиборний характер. Глава держави виступив з соціальними ініціативами, які потребують мінімум 2 мільярди доларів. І ще не один мільярд потрібен на виборчу кампанію Партії регіонів.
Всі розмови про такі джерела коштів, як «зростання економіки», «оптимізація збору податків», «податок на розкіш» - явно, що називається, «на користь бідних». Грошей в країні елементарно немає.
Вмикання друкарського верстата може остаточно поховати цю владу після сплеску гіперінфляції. Причому, сценарії можуть бути щонайпохмурішими: масові акції протесту, соціальні бунти…
Зате знижки на газ від Росії можуть вивільнити кошти (вже зарезервовані в бюджеті), достатні для передвиборних подачок пенсіонерам та іншим верствам населення, на які розраховує Партія регіонів як на базовий електорат, для масштабної виборчої кампанії, «роботу» з комісіями тощо.
І негайної шкоди для соціально-економічного становища не буде. А те, що в стратегічному плані Україна залишиться без майбутнього… Коли то ще буде. Аби зараз викрутитися і залишитися при владі.
Петро Осадчук
