В`ячеслав Піховшек, опанував новий журналістський жанр - публічний донос. Він звинуватив власного кореспондента УНІАН у Москві Романа Цимбалюка в непрофесіоналізмі і некомпетентності. І, о лихо! - дорікнув журналісту, що той не був у числі «акул пера» в Ново-Огарьово на зустрічі Януковича і Путіна. Тому свій матеріал про переговори, вважає, Піховшек, журналіст «висмоктав з пальця».
Як же Вам не соромно, пане Піховшеку! Адже Ви до Ново-Огарьово їхали в одній машині з Романом Цимбалюком! Обговорювали з ним українсько-російські справи, майбутню зустріч у верхах, розповідали йому про політичні події в Києві, а потім багато годин провели з ним у «передбаннику» переговорів «високих договірних сторін». Тому багато свідків, у тому числі є і телевізійна хроніка.
Так навіщо Ви «вішаєте собак» на свого колегу? Не дотримуєтесь корпоративної етики? Для того, щоб Романа Цимбалюка звільнили з роботи, покарало керівництво? Щоб його засудило наше українське «журналістське братство?»
Погодьтеся, що у будь-якого неподобства мають бути хоч якісь межі. Або як казала старенька Фаїна Раневська, «я не знаю, що таке порядність, я знаю, що таке порядна людина».
Ну а тепер, кілька слів, про Вашу, пане Піховшеку, інформованость щодо «деталей» переговорів Президента України Віктора Янковича і прем`єр-міністра уряду РФ Володимира Путіна. І ще: про титанічні зусилля української делегації в Москві в справі розвитку українсько-російських міждержавних відносин.
Те, що Ви написали, наважуся зауважити, - це напівправда, від якої попахує нафталіном. Нафталін, тому що ваші ексклюзивні новини про переговори в Москві (користуючись сленгом Леоніда Парфьонова) - це «старості», які вже давно всім відомі, причому не у виконанні українського «Надзвичайного і Повноважного». Коротше, давно гуляють Ваші «старості» інтернетом. І справа не в тому, що на зустрічі високі чиновники обговорювали «загадкові актуальні питання українсько-російських відносин».
Ви самі вірите, що Президент і майбутній Президент думали-вирішували: як так підписати «десять угод» між Україною і Росією, билися за формулювання, вносили правки, додавали статті в доленосні для України і Росії договори? А тим більше, стояли біля географічної карти з метою вирішити, «де відкривати консульства України в Росії?»
Не государева це справу, пане Піховшику!
Те, про що говорили Янукович і Путін (я вважаю, бесіда була «тет-а-тет») в Ново-Огарьово, люди дізнаються через багато-багато років. Упевнений (може, через свою наївність), що дипломатичний протокол був дотриманий, і текст їх бесіди (стенограма) залишиться в секретних архівах.
Але це ненормально. Це «політика під килимом». А демократична зовнішня політика завжди публічна. Тільки тоді вона може бути легітимною. У тому числі і за допомогою медійної публічності. Така зовнішня політика буде підтримана соціумом, громадянами двох країн.
Але переговорники переконані в зворотному. В цьому і є найбільша зневага Януковича і Путіна до публічної політики, до цивільних інститутів, до демократичних традицій.
«Порядок денний» цієї важливої зустрічі, пане Піховшеку, формулювали не ті, хто зустрічаються «віч-на-віч», келійно, таємно від усіх, а професіонали, компетентні в різних сферах політичної діяльності чиновники, опозиція, журналісти.
Предмет переговорів президентів - це плід зусиль багатьох людей. Були, правда, в історії дипломатії генії, але це не про наших фігурантів. У реальності, під час підготовки саміту, пишуть план переговорів, питання, передбачувані відповіді, аргументи і контраргументи. І ще багато чого, про що знає навіть першокурсник факультету міжнародних відносин.
Журналіст Роман Цимбалюк правдиво і логічно написав, що інформації про переговори для журналістів було недостатньо. І справа не в тому, що посол України в РФ Володимир Єльченко розповідав про «старості» товарообігу України і Росії.
А в тому, що є традиційні, цивілізовані способи інформованості журналістів на таких важливих зустрічах. Це «вихід до преси», обов`язкові прес-релізи, спільне комюніке про підсумки, про наміри і плани, яке може поширюватися серед журналістів, в тому числі. Це обов`язкова робота з журналістами прес-секретаря Президента, членів делегації, дипломатів. Усього цього в Ново-Огарьово не було.
Журналіст-професіонал багато чого зрозуміє, навіть якщо дізнається: скільки часу тривала бесіда, чи була вона за участю кого-небудь або «тет». Навіть те, що Віктор Янукович «був у черзі другим» для бесіди з Путіним, говорить багато про що. Мені цей московський, Новоогарьовський сюжет нагадав кіношний. У «Хрещеному батьку», на початку фільму, дон Віто Корлеоне на весіллі дочки поставив у чергу всіх прохачів і по-царськи вирішував їхні проблеми.
Вважаю, що для того, щоб перестрибнути через прірву українсько-російських міждержавних проблем і «закарлюк», недостатньо одного стрибка через прірву війн - «газових», «цукрових», «сирних», «трубних», «молочних», які плодяться як кролики та кошенята.
Сьогодні потрібен прорив! Треба зробити сотні маленьких кроків, щоб розтопити лід відносин колишніх радянських братніх народів. Вирішити проблеми людей, яких політики перетворили на ворогів і намагаються росіян і українців загнати під фронтові траншеї.
У автора цих рядків рідний брат живе в російському місті Орел. Якщо так піде далі, то боюся, що будемо ми скоро в Криму сидіти в окопах. Природно, один проти одного на різних фронтах. І я буду кричати: «Брате! Не стріляй! Нас одна мама народила!»
Тому Віктору Януковичу та Володимиру Путіну треба зустрічатися дуже часто. І розмовляти у них є про що. А говорити неправду, пане Піховшеку, не варто.
Віктор Тимошенко
