Головним політичним інструментом влади в передвиборному суперництві з опозицією стала нова редакція закону про вибори нардепів. Вона містить, зокрема, заборону блоків, підняття прохідного бар'єру до 5%, відміну графи «проти всіх», заборону в майбутньому подвійного балотування і натяк на подальші можливі запозичення з російського аналога (семипроцентний прохідний бар'єр, введення нижнього порогу чисельності партій і відміна нижнього порогу явки на вибори). Все це є нічим іншим, як завдаванням потрібних владі критеріїв, за якими їх опозиційні опоненти не проходять. Хороша або погана, але технологія працює.
Певна річ, у відповідь не міг не з'явитися схожий інструмент, і їм, на мій погляд, став громадський рух «Чесно», який також заявив про наміри «фільтрувати» парламент, але за іншими «заданими» критеріями. Вони обіцяють виявляти негідних кандидатів, публічно вимагати від партій виключення їх зі списку претендентів, а від громадян - утримуватися від голосування. Наскільки можна зрозуміти, кампанія «Чесно» «агітуватиме проти», збираючи і поширюючи негативну інформацію про кандидатів у депутати, іншими словами – компромат. Автор проекту - Олег Рибачук, колишній глава секретаріату Президента Віктора Ющенка. Публічно говорить, що не збирається балотуватися у Верховну Раду. Частково сам фінансує кампанію «Чесно», частково – іноземні гранти.
Закладена в слогані алюзія до тюремного жаргону - «фені» - і часник як символ боротьби з вампірами, звичайно, не можуть не розчулювати, але суть в іншому. Сенс проекту як технології, окрім пошуку і розповсюдження компромату на кандидатів, зводиться до формування «чорного списку» прізвищ, які, на думку авторів проекту, повинні втратити своє право бути вибраними до парламенту. Напевно в цьому списку опиняться депутати, які становлять найбільшу рейтингову або фінансову загрозу для інших кандидатів у депутати. Щось подібне, не приховують ініціатори проекту, відбувалося в Румунії в 2004 році. Технологічно хід правильний, симетричний, в стилі «тримай, фашист, гранату», але деталі дивують.
Можна сперечатися із запропонованими критеріями «фільтрування» парламенту і нагадувати, що серед них є що завгодно, окрім власне головного критерію ефективності роботи нардепа – а саме співвідношення кількості розроблених ним законопроектів і кількості прийнятих із них парламентом. Мабуть, не це для проекту «Чесний» головне. Так, боротьба з тушками і ресурсними кандидатами абсолютно зрозуміла – в критеріях відсіву як гріхи прописані переходи по фракціях (що не заборонено і в Європі) і рівень доходів. Серед критеріїв відповідності, за румунським аналогом, повинні були також бути якісь антикорупційні вимоги, проте «Чесно» пішов далі і ставить ще й моральну планку, оперуючи поняттям «Етичність поведінки», правда з обмовкою, що всі думки руху є оцінними. Якщо заяложений приклад із моральним кодексом будівельників комунізму наводити не хочеться, то аналогій з орвелівським міністерством правди ніяк не уникнути, і ось чому.
Згідно зі статтею 22 «Закону про інформацію» (саме на нього посилається в своїй роботі і «Чесно»), масовою є інформація, поширювана з метою її доведення до широкого кола осіб, відповідно, засобами масової інформації – засобу її публічного розповсюдження. По суті «Чесно» планує виступати для українського суспільства як засіб масової інформації, але з однією істотною обмовкою, не реєструючи ЗМІ і не вважаючи за потрібне виконувати законодавство про ЗМІ (закони «Про друкарські ЗМІ (пресі) в Україні», «Про інформагентства», «Про телебачення і радіомовлення) в частині відповідальності за поширювану інформацію.
Кожен засіб масової інформації в Україні, який себе поважає, вважає за необхідне бути зареєстрованим і ретельно перевіряє інформацію перед її оприлюдненням. Нові інтернет-медіа, принаймні, декларують дотримання базових стандартів журналістики, таких як баланс думок, повнота інформації, перевірка даних з незалежних джерел. У разі недостовірності опублікованої інформації медіа несе відповідальність в першу чергу репутаційну, що впливає на аудиторію, і потім комерційні ризики. Ні для кого не секрет, що зливом компромату займаються виключно третьосортні інтернет-медіа, яких, згідно з українським законодавством просто не існує, чому вони й раді.
Що стосується «Чесно», то судячи з усього, доводити достовірність поширюваної інформації вони не збираються. Що це, як не шлях цитування публікацій з інтернет-джерел, які навряд чи заслуговують довіри? Нескладно припустити, що головним майданчиком діяльності проекту, буде саме інтернет.
Легітимізувати свій «чорний список» «Чесно» пропонує шляхом залучення до підтримки кампанії публічних «зірок». Передбачається, що свою підтримку проекту подадуть поважані люди з відомими прізвищами – журналісти, експерти, громадські діячі. Адже вони виступають за очищення влади й суспільства, як і всі ми. Але ніхто не вдаватиметься в деталі, чому цей кандидат у списку, а інший – ні. Навряд чи публічний Олег Рибачук стане грубо порушувати баланс і збиратиме й поширюватиме компромат тільки про владу або тільки про опозицію. Але хто сказав, що цим балансом не можна маніпулювати? Адже в звітах «Чесно» можна пригадати про рішення парламентської тимчасової слідчої комісії Інни Богословської про дачу хабарів Юлією Тимошенко в Росії, а можна і забути, можна пригадати Андрію Клюєву будівництво ліній електропередач до своїх електростанцій за гроші ЄС, а можна й ні. І подібне можна виконати (або не виконати) практично з кожним кандидатом.
Цілком імовірно, що під полювання на відьом (на предмет відповідності високим моральним і антикорупційним вимогам) «Чесно» потраплять провладні кандидати, і рух візьме на себе місію війни зі «злочинним режимом» і відтягування негативу. Але, з іншого боку, якщо припустити, що часник вирощений на продаж, то особа покупця ролі не грає, і заявлена на старті безвідповідальність як основний принцип роботи проекту зовсім не заважає йому бути проданим кому-небудь ще. Наприклад, Партії Регіонів. Особливо в тих областях, де фінансова здатність опозиційних сил потягнути проект шкутильгає. До того ж, влада купувати опозиційні проекти ніколи не відмовлялася. До припущення про заплановану співпрацю не тільки з опозицією схиляє і наявність окрім чорного, так званого сірого списку кандидатів, який формуватиме рух шановного Олега Борисовича Рибачука. Хочеться помилятися, але виглядає це як технологічно грамотно збудований майданчик для переговорів.
Універсальність проекту в тому, що він дійсно підійде як помаранчевим, так і біло-блакитним. Судячи з усього, одним з пунктів інформпорядку денного, який спробує вкорінити з його допомогою в масову свідомість опозиція, буде боротьба з корупцією. Провладним кандидатам «шитимуть» провину за бідність рядового виборця. Це свідчить, по-перше, про переорієнтацію опозиції на лівий електорат (Юлія Тимошенко, оперуючи лівою риторикою, все-таки орієнтувалася на правий), по-друге, про те, що мобілізувати свого виборця опозиція має намір шляхом його радикалізації, посилення протестних настроїв. Нескладно припустити, що професіонали, які зуміли в 2004-му влаштувати Майдан, свідомо чи ні, в 2012-му теж готують Майдан.
З одного боку, це тактично правильний хід: із постійно падаючим відсотком готових йти голосувати, переможе той, хто найкраще впорається із завданням виведення свого виборця, що розчарувався, на дільниці. Але, як свідчать останні події на Близькому Сході, опозиція в запалі протестів може програти головне – державність. Безкоштовних подарунків не буває, і кимось сплачена боротьба з провладними кандидатами зовсім не означає перемоги опозиції.
Більше шістдесяти років тому американський сенатор Джозеф Маккарті опублікував списки неблагонадійних американців, які співчували СРСР, і розвернув кампанію з розслідування їх діяльності. Пізніше виявилось, що кампанія Маккарті – частина виборчої стратегії кандидата в президенти Двайта Ейзенхауэра, який, до речі, після своєї перемоги на виборах 1953 року, не забарився засудити дії Джозефа Маккарті. Маккарті, як і Рибачук любив виступати на телебаченні, яке швидко набирало тоді популярність. З «блакитних екранів» він особливо не соромився безпосередньо вимагати звільнення десятків службовців тільки за те, що вони відвідали профспілкові збори, на яких виступив прихильник комунізму. Телебачення, яке зробило Маккарті відомим на всю Америку, його ж і згубило. Журналістові СВS Едду Марроу вдалося викрити Маккарті в підтасовуванні фактів і порушенні громадянських прав. Щонайменший брак прозорості або інший перекіс у проекті Олега Рибачука може зіграти і з ним злий жарт - посіяти зерна сумніву в його щирості.
З корупцією, звичайно, боротися треба. Але чому тільки перед виборами?
Олена Дяченко, консалтингова компанія «Партія влади»
