Запланованого злиття «Фронту змін» з «Бітьківщиною» не відбулося. Обіцяний ледь не з літа минулого року єдиний опозиційний список кандидатів залишився декларацією як мінімум ще на місяць. Заради чого терміново переносився з‘їзд «Батьківщини» (злиття з нечисленною партією Юрія Луценка могло б відбутися і в черговому порядку) виборцям не пояснили, але який-не-який парад приєднань алаверди був продемонстрований Партії регіонів.
Не поширювалась інформація про те, які саме зміни в статуті «Батьківщини» було зроблено на з‘їзді, і чи дозволятимуть вони вносити до виборчого списку не членів партії. Таке рішення зробило б юридично можливим об’єднання з Яценюком. Тому залишається лише припустити, що чергове відтермінування з формуванням виборчих списків на місяць пов‘язане також і з тим, що, згідно з діючою редакцією статуту, рішення про прийняття до партії ухвалюється впродовж місяця з дня подачі заяви. Це стосується тих претендентів потрапити в прохідну частину, які на сьогодні є членами інших партій. Втім, якщо навіть зміни до статуту були настільки несуттєвими, що їхній зміст не повідомлявся делегатам з‘їзду, то за законом про політичні партії про будь-які зміни до статуту партії впродовж тижня «Батьківщина» має поінформувати Мін‘юст, і вони стануть відомими.
До речі, похід опозиції єдиним списком вигідний також і Партії Регіонів, адже сьогоднішній сумарний рейтинг «Фронту змін» і «Батьківщини» у випадку злиття цих партій знизиться у порівнянні з тим, якби вони вирішили йти окремо. Адже і в ФЗ і в БЮТ є деякий відсоток симпатиків, які не сприймуть об’єднання і знайдуть альтернативних кандидатів. Не секрет, що БЮТ і ФЗ є альтернативою один одному: на заході і в центрі за БЮТ голосують ті, кому не до вподоби ФЗ, і навпаки: за ФЗ голосують ті, кому не милий БЮТ. Отже, серед їхніх прихильників знайдуться ті, хто не сприйме єднання.
З обох сторін – як влади, так і опозиції спостерігається інерційний рух у бік укрупнення партій і двопартійності. З одного боку цьому сприятиме заборона блокування на парламентських виборах, а з іншого - вибуття з реальної політики Юлії Тимошенко. Обидва чинника кидають Арсенія Яценюка й Олександра Турчинова в обійми одне одного, на зразок Миколи Азарова і Сергія Тігіпко, які зробили це добровільно двома тижнями раніше.
Останні заяви лідерів БЮТ про те, що визволити з колонії лідера БЮТ можна лише змінивши режим Януковича, свідчать про те, що опозиція кардинально змінила свою риторику і відмовиться від погроз про невизнання світом парламентських виборів без участі Юлії Тимошенко. Об’єднання – заявка на перемогу опозиції. Тому їм не вигідно, щоб Захід не визнав результати виборів у разі перемоги опозиції.
Тобто віднині опозиція не заперечуватиме йти на вибори без Юлії Тимошенко, а визволення лідера БЮТ - більше не першочергова задача, бо спершу треба провести парламентську кампанію. Цікаво було б почути, що справді про це думає лідер БЮТ, сидячи в Качанівській колонії. Якщо опозиція не звертатиметься до міжнародних організацій із проханнями про невизнання виборів, то світ, бачачи що в Україні все всіх влаштовує, визнає вибори і не матиме більше важелю тиску “невизнання”, щоб вимагати від Віктора Януковича звільнення опозиціонерки. Юліє Володимирівно, незручно з Вами вийшло, вибачте, усіляких вам гараздів.
Юлія Тимошенко, по суті втратила опору на свою партію, а з нею і надію на визволення в найближчій перспективі. Адже ув‘язнена Тимошенко – це потужний інформпривід для лідерів опозиції, а Тимошенко на свободі – це також загроза для рейтингу Арсенія Яценюка, який, очоливши «Батьківщину», більше може не приховувати своїх президентських амбіцій щодо 2015 року. Отже, вірогідно, Юлія Тимошенко для опозиції стала віртуальним знаменом, ідеалізованим, але вже, на жаль, нереальним героєм, атрибутом партійної символіки. Що раптом сталося і чому так швидко зраджена лідер БЮТ? В більшості українських народних казок сюжетом є зрада. Можливо, суспільство, виховане на цьому архетипі, свідомо чи ні відтворює його в різних варіаціях.
Є певні суперечності в інерційному русі до двопартійності та інтересами лідерів політичного Олімпу. Рано чи пізно, тенденція руху до двопартійності зробить непотрібною коаліційність уряду, і опозиція не зможе розраховувати на свої квоти при розподілі портфелів у парламентській владі, тому їй наразі вигідно зберегти хоча б номінальну видимість багатопартійності. Щодо ризиків двопартійності, то головним є і залишиться загроза унітарності держави як прямого наслідку поляризації країни за регіональною ознакою. Тому як КОД, так і ПР мають дати собі раду в тому, що межа між політичним позиціонуванням і перегинанням палки дуже тонка. До того ж, встановлення двопартійної системи, за логікою, вимагатиме повернення до пропорційної системи виборів, яка наразі є однаково небажаною як для влади, більшість парламентських надій якої пов‘язані із мажоритарщиками, так і для опозиції, яка занадто довго говорить про об‘єднання. Тому, за українською традицією про два козаки й три гетьмани, потреба дружити проти когось - невмируща, - третій має бути обов‘язково.
Не виключено також, що «Фронт змін», який так не хоче розпускати Арсеній Яценюк, так чи інакше з‘явиться в парламенті (чи то пройшовши окремим списком, чи об‘єднавши вже в стінах Ради групу мажоритарників) і захоче зіграти в золоту акцію, яку до нього розігрував Володимир Литвин. Адже персональних амбіцій Арсенія Яценюка ніхто не відміняв, тому ймовірність його переговорів з Партією Регіонів виключати зарано. Проте відсутність на з‘їзді «Батьківщини» Віталія Кличка і присутність Олександри Кужель засвідчили поточний стан справ із ймовірною кандидатурою, висунутою в мери столиці від опозиції. Отже не виключено, що в золоту акцію з переможцем парламентських виборів захоче зіграти і Віталій Кличко. Як це не прикро для лідера «Фронту змін», проте, перш ніж вийти на рівень протистояння із Віктором Януковичем, він змушений буде помірятись силами із лідером «Удару». Отже, два молодих політика конкуруватимуть між собою як за те, хто більш потрібен опозиції, так і за те, хто першим домовиться про співпрацю із владою.
Очевидно, наступний парламент буде трипартійним, а уряд знову коаліційним за мовчазною домовленістю сторін. І, якщо в Сполучених Штатах Америки спроби виростити третю силу не мали належного успіху, в Україні такими ж провальним будуть спроби переходу до двопартійності, адже незадоволені двома великими політичними проектами будуть завжди.
Олена Дяченко,
консалтингова компанія «Партія влади»
