Пафосного листа з-за грат надіслала Юлія Тимошенко, Арсеній Яценюк заявив, що опозиціонери «повинні забути родове прокляття українських демократів, які не здатні об’єднатися ні за хвилину, ні за 10 хвилин перед розстрілом». Схоже, ці заяви не передбачають відступ.

Ми можемо закидати нинішній опозиції чимало багато вад і гріхів, починаючи від відсутності реформ та боротьби з корупцією до нечистоплотності кадрової політики.

Однак при всіх застереженнях до опозиції, залишати нинішню клептократію було б дуже негуманно стосовно країни. Якщо ми чекатимемо святих чи нових Махатм Ганді, то можемо не дочекатися. Їх бо у світі трапляється негусто. А поки громадяни чекатимуть ідеал, замість того, щоб ставати до роботи там, де можна, нинішня влада, що еволюціонує зі швидкістю динозаврів, так і буде продовжувати вичавлювати життєві соки з країни. Зрештою, той же Ганді сказав: «Хочеш змінити світ – сам стань частиною цієї зміни».

Відео дня

Мотиви опозиції зрозумілі.

· Найімовірніше, результат «Батьківщини» з Арсенієм Яценюком на чолі партійного списку на майбутніх парламентських виборах буде дещо більшим за арифметично складені рейтинги цих політичних сил. Уже нині об’єднана опозиція – це певний бренд, і на виборах до Верховної Ради багато українців будуть ділити кандидатів на владу і опозицію, незалежно від нюансів. Тобто, виходячи з нинішньої електоральної ситуації, на «пропорційній частині» виборів спільний список візьме не менше 30%.

· Крім того, об’єднана опозиція у складі двох найбільших опозиційних політичних сил стає значно вагомішим суб’єктом політичного процесу, ніж арифметична сума впливу кожної з них. Грубо кажучи, посадити до в’язниці представника об’єднаної опозиції буде важче, ніж представника окремо «Батьківщини» і «Фронту Змін».

· Також опозиція отримує серйозний інформаційний привід напередодні виборчої кампанії, який «грітиме» її з місяць, як не більше.

· Крім того, швидке утвердження об’єднаної опозиції в якості реальної альтернативи владі дасть змогу потенційним прихильникам опозиції на місцях зорієнтуватися.

Водночас, в об’єднанні опозиції виникає кілька суттєвих проблем. Насамперед необхідно кваліфіковано поділити мажоритарні округи, виходячи з реального потенціалу кандидатів виграти вибори і не стати «тушкою», а не виходячи з амбіцій, коштів тощо. Останні вибори мера в Обухові та вибори в інших регіонах країни поки не додають оптимізму.

По друге, на майбутніх виборах український виборець видасть опозиції чималий кредит довіри, і головне – не розгубити його в черговий раз. Кадрова нечистоплотність – одна з головних причин того, чому нині лідери опозиції сидять у тюрмі, а не на Банковій. Нині «Батьківщина» заявляє про очищення: БЮТ на 42% змінив керівництво міських і районних організацій. Якщо «тушкування» залишиться в минулому – прекрасно. Проте, як би скептично ми не ставилися до обіцянок опозиції «очиститися», мусимо визнати – перебування в опозиції об’єктивно сприяє очищенню лав.

Тому треба розуміти, що чергова порція «тушок» може завдати непропорційно великого удару по опозиції та політичному майбутньому її лідерів.

Нарешті, третя проблема – об’єднана опозиція, вочевидь, не може акумулювати абсолютну більшість опозиційно налаштованих виборців. Дві найбільші опозиційні партії країни поки не здатні охопити всі протестні настрої в суспільстві. У чималої кількості опозиційно налаштованих виборців накопичилося роздратування по відношенню до якоїсь із двох найбільших опозиційних сил, або до двох разом.

Хоча виграти за пропорційною системою буде для опозиції неважко. Як показує останнє соціологічне опитування КМІС, в Україні не залишилося регіонів, у яких більшість населення довіряла б президенту Віктору Януковичу. За цими даними, на Сході йому не довіряють майже вдвічі більше людей, ніж довіряють (57,4% проти 30,6%), а найгірший баланс довіри й недовіри навіть не на Заході, а в Центрі, де рівень довіри складає 12,5% (проти 14,6% на Заході) не довіри — 77,4% (проти 69,4% на Заході). «Козацько-гайдамацький» Центр виявляється більш радикальним, ніж навіть Захід: цікаво, чи не так?

Власне, дивує не це, а те, що дві найбільші опозиційні сили досі мають 30% на двох, а не 60%.

Це означає, що оптимальним для результатів виборів був би похід опозиції двома колонами: одна, що представляла б традиційні, «форматні» опозиційні партії, і друга, що акумулювала б «неформатну опозицію».

Звичайно, немає сенсу об’єднувати диванні «партії-мікроби» та політиків з кредо лузерства. Але тих, хто має рейтинг кілька відсотків – дуже навіть має.

Ця «друга колона» могла б додатково мобілізувати для опозиції до 10, а може, й більше відсотків виборців, які, в іншому випадку, або не підуть на вибори, або проголосують випадково (часто це означає – безрезультатно, з огляду на необхідність для партій перестрибнути виборчий бар’єр). У політичній структурі України такі відсотки означають питання перемоги чи поразки на виборах для усієї опозиції.

Найбільша відповідальність за те, що менші опозиційні сили поки не можуть об’єднатися й повторити шлях «більших товаришів», об’єктивно лежить на найбільших з політичних сил «другого ешелону». Так, «Удар» Віталія Кличка вирішив іти на вибори самостійно, не об’єднуючись ні з «великою опозиційною двійкою», ні взагалі з будь-ким, без кадрового потенціалу, а базуючись на історії спортивного успіху Віталію Кличка. Схоже, політсила Віталія Кличка вважає, що має право (і, головне, час) на індивідуальні поразки.

Хоча кілька відсотків «не туди» – і після виборів на шиї в країни знову сидітиме Партія регіонів.

Тому ближчим часом у середовищі «другого ешелону» ми, швидше за все, побачимо не об’єднання, а змагання за роль найбільш адекватного ситуації.

Олександр Палій, кандидат політичних наук