Якщо хтось виступає проти влади, це ще не означає, що він - за опозицію. У першу чергу це твердження стосується «моральних авторитетів», які ще з радянських часів воліють дистанціюватися від будь-якої влади - незалежно від того, хто зараз біля керма.
Вони і є - «громадянська опозиція», яка критично оцінює дії і влади, і опозиції як політичних інститутів. І, відповідно і влада, і опозиція борються за їх «прихильність», щоб підвищити свою легітимність в очах суспільства.
Зараз м`яч на боці політичної опозиції. Вона намагається переманити «моральних авторитетів» на свій бік, заручитися їх підтримкою, щоб вигідніше «продати» цю підтримку на виборах.
Першим почав ці спроби Іван Васюник, колишній гуманітарний віце-прем`єр уряду пані Тимошенко. Зараз активно взявся «приватизувати» громадянську опозицію Анатолій Гриценко. Головне поле битви - ініціатива «Першого грудня».
Як це відбувається і кому це вигідно?
Я писав в УНІАНпро громадську ініціативу «Першого грудня», яка виникла нещодавно і проголосила свою місію - «встановлення в країні правил гри, які будуть базуватися на загальнолюдських цінностях». «Першого грудня» планує провести 5 квітня 2012-го Національний круглий стіл, щоб, як сказано в офіційному прес-релізі, «визначити порядок денний для країни».
Я писав і про те, що при формуванні «Першого грудня» виникло два підходи щодо реалізації заявлених цілей.
Перший, «політичний», реалізують у своїх виступах філософ Мирослав Попович, колишня довірена особа пані Тимошенко як кандидата в президенти, і Богдан Гаврилишин, швейцарський економіст українського походження - втім, він раніше критикував і президента Ющенка.
Другий, що тяжіє, умовно кажучи, до морального, а не політичного тиску, представляють колишні дисиденти, Мирослав Маринович, нині віце-ректор Українського католицького університету у Львові, і Семен Глузман, нині президент Асоціації психіатрів України.
Прочитайте - як відрізняються підходи.
Ось цитата з виступу пана Поповича 22 травня 2011-го на форумі «Криза демократії в Україні. Позиції громадянського суспільства ", який провів фонд "Відродження": «основне завдання руху «Першого грудня» напередодні парламентських виборів - зберегти моральні принципи і основні цінності в українському суспільстві, оскільки зараз вони "розмиваються".Я згоден з тим, що моральні принципи і основні цінності в українському суспільстві «розмиваються». Більш того, це «розмивання» почалося не вчора, і не закінчиться завтра. Але ніякого зв`язку між цим «розмиванням» і виборами немає і бути не може: в Україні, як і в будь-якій країні світу, вибори зафіксують поточний рівень моралі в суспільстві, і оберуть гідних цієї моралі політиків.
Завдання ж «моральних авторитетів» - працювати так, щоб статус моральних принципів і цінностей зберігався в суспільстві на належному рівні протягом тривалого періоду часу - незалежно ні від чого. Від результатів виборів, вихідних або святкових днів, якості продуктів харчування, рівня безробіття, зміни природних умов і т.д., і т.п.
Висловлюватися вагомо і точно, незалежно від виборів, не давати себе використовувати, - потрібно для «моральних авторитетів». Не дарма на презентації руху «Першого грудня» Іван Дзюба та Євген Сверстюк чітко заявили, що не бачать в цьому русі жодну політичну опозиційну силу.
Так, їх будуть намагатися використати. Уже намагаються. 2 квітня 2012-го в програмі Андрія Куликова «Свобода слова» на телеканалі ICTV опозиційний політик Анатолій Гриценко намагався зробити аргументом опозиції заяви «Першого грудня». Це був типовий маніпулятивний прийом опозиції, що бажала показати - «моральні авторитети» нібито на їхньому боці. Тому я навів при цьому заяви «Першого грудня» про необхідність соціального діалогу та неполітичної опозиційності цього руху.
Вся справа в іншій площині дискусії, яку пропонує рух «Першого грудня».
Ось цитата з виступу Семена Глузмана 6 грудня 2011-го - в ньому цілком конкретні претензії до проведених владою реформ. До продуманості реформ, наприклад, до наступного злиття двох міністерств, охорони здоров`я та соціальної політики - тут я нічого сказати не можу, на жаль, не фахівець. До інформаційного супроводу реформ - за словами Глузмана, «тюремні будні десятка колишніх урядових чиновників стали об`єктом № 1 в громадському уваги, а серйозні глибинні зміни державної структури – предмет інтересу кількох сотень експертів». З цим я згоден, але частина провини в адекватній інформаційній політиці - на медіаменеджери і на журналістах - в гонитві за рейтингами їм нудно розповідати про реформи.
Я не хочу «зіштовхувати лобами» Поповича та Глузмана. Є ще одна позиція. Ще один учасник руху «1 грудня» - Володимир Горбулін, екс-секретар РНБО, в розгорнутому інтерв`ю 22 березня 2012-го дав свої поради влади, що, з його точки зору, треба робити по діалогу з громадянським суспільством і у військовій реформі. Державний службовець з 45-річним, як мінімум, стажем, Володимир Павлович Горбулін поводиться так, як і повинна вести людина його рівня, досвіду й авторитету - не критикує, а пропонує, що треба зробити, щоб поліпшити якість роботи.
І ось тепер ми прямо переходимо до визначення того, що таке «моральний авторитет». Справа не в міфічній особистій «безгрішності». Серед засновників руху «Першого грудня» є й ті, до кар`єри кого існують питання. Але не це є темою статті.
«Моральний авторитет» - це людина, що залишилася собою в складних життєвих обставинах. Можна сказати, що якби не деякі життєві обставини, то ані Олександр Солженіцин, ані Андрій Сахаров ніколи б не стали моральними авторитетами для певних кіл Росії. Але вони ними стали, демонструючи життєву позицію.
Упевнений і в тому, що якби не деякі життєві обставини, а саме арешт і поведінка в ув`язненні, то і глава Польської католицької церкви кардинал Вишинський, не став би моральним авторитетом. І доля Анрі Мальро, морального авторитету Франції, склалася б інакше, якби він не зайняв позицію в певних життєвих обставинах, і не долучився до французького руху Опору.
«Моральний авторитет» тому і залишається авторитетом моралі, що він не кланяється. Чи не кланяється владі. Не кланяється опозиції - а вона, особливо, як Анатолій Гриценко, намагатиметься використовувати авторитети, або, як Іван Васюник, - намагатиметься створити з «1 грудня» саме по собі щось опозиційне. Не кланяється справжній моральний авторитет і мінливій громадській думці.
Так і виходить те, що і влада, і опозиція, і громадська думка прислухаються до думки цього «морального авторитету». А по-іншому не виходить - вірніше, виходить дуже погано.
В`ячеслав Піховшек
